❦
Четвер, 14 лютого 1884
Закінчую картину малої Канробер.Jeudi 14 février 1884 Je finis le tableau de la petite Canrobert.
Мені це вже по горло, по саме горло.
J’en ai par dessus et par dessus la tête.
Це аж на стіну лізти.
C’est à grimper sur les murailles.
Я плачу, малюючи ці осоружні квіти. О боягузтво! Я чиню цю підробку не з дружби. Це можна було б пробачити, але... Кажуть, усі кажуть, що метушаться, щоб дістати медалі на Салоні. Ну ось. А вчора Жюліан розповів, що його протеже Морен сказав одному впливовому членові журі: влаштуйте мені медаль, і моя картина ваша. І він наводить це як вияв бравади!
Je pleure en peignant ces odieuses fleurs. Ô lâcheté ! Ce n’est pas par amitié que je commets ce faux. Ce serait excusable mais... On dit, tout le monde dit qu’on se remue pour avoir des médailles au Salon. Eh bien voilà. Et hier Julian a raconté que son protégé Maurin a dit à un membre du jury influent: faites-moi avoir une médaille et mon tableau est à vous. Et il cite ça comme un trait d’une crânerie !
О! Усе мені огидне. О! померти, Боже мій, померти, померти. [низ сторінки видерто] мерзотники. Вони побачать, як я здохну котрогось дня, бо люттю, сльозами, приниженнями й прикрощами вони довели мене до сухот. Мені лишилося жити сім чи вісім років. Чи проживу я їх так, як мало б бути, бо до... Але кажуть, що метушаться, щоб дістати медалі на Салоні. Ну ось! А вчора Жюліан розповів [сторінку видерто] розбивати їм голову щодня з люті й роздратування.
Oh ! tout me dégoûte. Oh ! mourir, Mon Dieu Mourir, Mourir. [Bas de page arraché] infâmes. Ils me verront crever un de ces jours et force de rages, de larmes, d’humiliations et d’embêtements ils m’ont rendue poitrinaire. Il me reste sept ou huit ans à vivre. Est-ce que je les vivrais comme ce serait, car jusqu’à... Mais on dit qu’on se remue pour avoir des médailles au Salon. Et bien voilà ! Et hier Julian a raconté [une page arrachée] leur casser la tête tous les jours de rage et d’agacement.
Дуже тяжко не вірити в Бога, який опікується нашими справами...
Il est bien dur de ne pas croire en un Dieu qui s’occupe de nos affaires...