Середа, 23 січня 1884

Сьогодні одружився Базиль Кочубей, він узяв за дружину панну Серран, дочку маршала-посла; тітка ходила туди з цікавості.

Звісно, це велике страховище Кочубей нас не запросив.

Ах! Багато ще всякого... в житті. Мама нічого не домоглася в Петербурзі, і я ніколи не виберуся з цієї халепи.

Живопис... Ага, аякже! А тим часом я худну, не виходжу, нікого не бачу — це не життя.

[Викреслено: Моя родина] Мені 2... років.

Ці дами божевільні й марять казковим принцом, який ніколи не прийде шукати мене під моїм чорним, заплямленим фарбами халатом; треба було б улаштувати моє життя, та як?

Сент-Аман? Але для цього треба було б збудувати дім, налагодити матеріальний бік, а моя мерзенна родина ніколи на це не зважиться [замазано: два з половиною рядки закреслено]

Із Сент-Аманом я мала б цікавий салон, це означало б жити, водночас працюючи...

Дні йдуть один за одним, час минає, життя спливає.

Не пристойний талант винагородить мене за всі ці роки безвісті й страждання — треба блиску, тріумфу, який звався б Реванш!

А мені двадцять... років, і я....

А я худну, я вже худа.

[замазано: дванадцять рядків закреслено]