Понеділок, 24 грудня 1883

Тоні приходить сьогодні вранці. Він теж задоволений, холодніший за Жюліана щодо статуї, але задоволений. Я нагадала йому листа, якого написала, аби спонукати його судити мене в Салоні як невідому. Він відповідає, що все одно стоїть на слові «добре».
Він хотів би, щоб у хлопчаках було більше повітряного огорнення... більше... Я тієї ж думки й зроблю це. Він славний чоловік, але вважає мене нездатною зробити «Святих жінок», бо я не вивчала драпувань у школі і тому, що не надихалася мікеланджелівськими позами. Природа більша за Мікеланджело. Бідолашка.
Ця стара дурепа Енгельгардт завдала нам сьогодні ввечері жахливого хвилювання. Вона приходить десь о пʼятій (не на обід), а щоб прийти отак, мусила долетіти якась плітка до цього зацвілого середовища, гаразд. «Це тут квартал Монсо?» — питає ця стара недотепа.
— Так, а що?
— Та «Жіль Блас» надрукував, що в цьому кварталі є молода чужоземка, яка займається виключно живописом і яка вагітна від одруженого чоловіка.
Вона, безперечно, сподівалася, що ми приймемо це на свій карб, — це була б нагода поплакатися на аморальність і ницість газети, яка тільки й уміє, що вигадувати тощо.
Я обмежилася питанням:
— А хто ця дівчина, відомо?
— Ні, не знаю, це пані Томанська (така ж стара дурепа) мені розповіла, вона прочитала.
І заговорили про інше.
Не те щоб вона... і навіть із доброго пориву обурення вона прийшла про це сказати, але погодьтеся, що це зухвало й дурно... І це дурно... Ця дурепа уявляла, що ми почнемо обурюватися й що це дасть розмови й історії, які можна переповідати. Ні, рішуче росіяни... навіть добре виховані росіяни мають дурощі й грубощі консьєржок.
Я сприйняла цю річ із якоюсь радістю. Аж надто потворний наклеп уже неправдоподібний, і, виказуючи грубу упередженість, він позбавляє всякої вартості й попередні наклепи.
Мама й Діна пішли купити газету, я розгорнула її зі страхом, що зомлію, і прочитала такі рядки:
«Надмірна повнота однієї молодої чужоземки, що дуже високо котується серед паризького шляхетства, стала предметом пересудів у вітальнях іспано-американської колонії. Згадана дівчина, яка обожнює мистецтва, ось уже кілька місяців відвідує заняття одного художника, що мешкає поблизу парку Монсо і який є винуватцем. Це б іще нічого, і лихо можна було б виправити, але цей розбивач сердець одружений;»
Чи впізнали б ви мене? Я — ні. А, мабуть, це читали консьєржки, які зрозуміли все навпаки й запамʼятали тільки «вагітна», «чужоземка» і «живопис». Живопис!
Хто ж це може бути? Це, мабуть, панна Башкирцева. Ні, це аж надто безглуздо. Слово честі.
Великий, безсмертний Гоголь дивовижно відтворив ці характери у своїх описах російських містечок.
Не те щоб ця газета не дозволила собі сказати найжахливіших мерзот, і якщо не цього разу, то дійде до цього, і це мене не здивує, вона цим живе, але отак вигадувати... Це просто дурість. І подумати тільки, що ця жахлива дурепа змусила нас пережити дві години хвилювання.
А я ж так добре це сприйняла... Зрештою, ці старі рознесуть це всюди... На щастя, першою думкою кожної буде роздобути статтю, але це все одно прикро.
— Це про неї хотіли сказати?
— Ні?
— Гадаєте?
— А проте.
Зрештою...
Піп і Багницький на обіді.

Примітки

Gil Blas: паризька газета, відома сатиричними й часом скандальними колонками пліток. ↩
В оригіналі англійською: «gentry». ↩
Микола Гоголь (1809–1852): російський письменник, чиї твори — особливо «Мертві душі» та «Ревізор» — увічнили пліткарські, брехливі провінційні характери, що їх має на увазі Марі. ↩