Четвер, 13 грудня 1883

Цілий день Божидар позує. Сидить перед рожевою японською ширмою, смокче ціпок і ледь усміхається в три чверті. У фраку й білій краватці. Освітлений газом, я ставлю його в темний куток, освітлений газом, а сама працюю при денному світлі, — це дуже зручно, але дуже важко. [На полях: Роблю також рисунок, як того вечора, — будь-хто, натурник, аматор, чорт.] Усі ці голови в натуральну величину, видно плечі, у Божидара є рука в рукавичці, що тримає ціпок. Це доволі забавно, та й мене тішить писати по голові на день... це розширює манеру... Та в мене часто гарячка, причина — груди... Я добре відчуваю, що воно посувається потроху... Цих хвороб не вилікувати... Ось припис, якого треба дотримуватися. Рослинне життя, ніяких клопотів; багато їсти й спати. Та інша гидота. Неможливі речі! Я роблю все, що можу, і цього мало... Аби лиш протривало бодай років з десять... Це ж так мало — десять років. Зрештою, ось я й сухотниця... Ах! якби ж це могло бути лише в моїй уяві! Я не настільки дурна, щоб удавати з цим... Я переконана, що я хвора... і мені від цього вкрай прикро.