Понеділок, 10 грудня 1883
Уранці. Скульптура. По обіді: пишу корсаж і букет до голови, що сміється. Це мала шльондра, наполовину танцівниця, наполовину натурниця, і сміється вона кумедно. Готово. При газі: рисунок, жінка, що читає біля відкритого фортепіано. Готово. Якби так було щодня, було б чудово. Я відчуваю такі злети до великого, що ноги мої вже не торкаються землі. Над усім панує страх не встигнути зробити все це. Цей стан, може, і виснажливий, але ти щаслива. Тому я й недовго проживу; знаєте, діти, що надто розумні...1 А якщо без жартів, я гадаю, що свічку поділено начетверо й вона горить з усіх кінців... Не те щоб я цим хвалилася... Леонардо да Вінчі робив усе й нічого не зробив дуже добре. Мікеланджело... але Мікеланджело, коли йому довелося малювати, не різьбив тринадцять років, увесь час, поки тривало оздоблення Сикстинської капели. Принаймні так кажуть... Зрештою, доведено, що не можна досягти досконалості в кількох мистецтвах... Якщо я закликаю великі імена, не смійтеся: я знаю, що я ніщо, тільки коли наводиш Мікеланджело чи Леонардо, аргумент незаперечний... Та й хіба ж я можу знати, що тринадцять років цей чоловік не торкався глини чи мармуру? Та де там! Та й якби Леонардо завжди робив самий лише живопис, він не був би іншим. Зрештою, він зробив тільки колосального коня2 й поклав на нього шістнадцять років. Мені приємно вірити, що він працював із перервами; цей кінь із глини був знищений, статую, яку мали поставити на нього, навіть не почали... Та й хіба тепер усі скульптори не малюють? Мілле, Мерсьє, Фальг'єр, Дюбуа тощо тощо. Але півсотні невідомих роблять те, що й я, і не нарікають, що геній їх душить! А якщо твій геній тебе душить, то ти його не маєш, — той, хто його має, має й силу нести його. Це слово «геній» — як «кохання»: мені важко було написати його вперше, та раз написавши, я вживала його щодня й до всього. Це як з усіма речами, що спершу видаються неосяжними, страшними, неприступними: щойно торкнешся їх, то даєш собі волю, наче щоб надолужити вагання й страхи. Це дотепне спостереження видається мені не дуже ясним, але мені треба витратити свій флюїд: я працювала до сьомої вечора, у мене ще лишилося, воно витече через перо. Я худну. Зрештою... Хай Бог буде до мене поблажливий. Карти кажуть, що Жюль, не Цезар, той другий, покохає мене чи кохає. Це було б чудово, а проте я ще більше хотіла б стати... славетною... Так от, домовилися: я буду славетна, і цей великий чоловік мене за це покохає. Наступного року.Matin. Sculpture. Après-midi: je peins le corsage et le bouquet de la tête qui rit. C'est une petite gueuse, moitié danseuse, moitié modèle et elle rit drôlement. C'est fini. Au gaz: un dessin, femme qui lit près d'un piano ouvert. Fini. Si c'était comme ça tous les jours ce serait charmant. Je me sens de telles envolées vers les grandes choses que mes pieds ne touchent plus à terre. Ce qui domine, c'est la peur de n'avoir pas le temps de faire tout cela. C'est un état peut-être fatigant mais on est heureux. Aussi je ne vivrai pas longtemps; vous savez les enfants qui ont trop d'esprit... Et plus blague à part, je crois que la chandelle est coupée en quatre et qu'elle brûle par tous les bouts... Ce n'est pas que je m'en vante... Léonard de Vinci a fait de tout et n'a rien fait très bien. Michel-Ange... mais Michel-Ange lorsqu'il lui fallut peindre n'a pas sculpté pendant treize ans tout le temps qu'a duré le décoration de la Chapelle Sixtine. A ce qu'on dit du moins... Enfin il est prouvé qu'on ne peut pas exceller dans plusieurs arts... Si j'invoque les grands noms n'en riez pas, je sais que je ne suis rien, seulement lorsqu'on cite Michel-Ange ou Léonard l'arguement est sans réplique... Et puis est-ce que je saurais que pendant treize ans cet homme n'a pas touché à la terre ou au marbre ? Allons donc ! Et puis Léonard n'aurait jamais fait que de la peinture, qu'il n'aurait pas été *autre.* En somme il n'a fait qu'un cheval colossal, il y a mis seize ans. J'aime croire qu'il travaillait avec interruptions, ce cheval en terre a été détruit, la statue qui devait se placer dessus n'a pas même été commencée... Et puis est-ce que tous les sculpteurs maintenant ne font pas de la peinture ? Millet, Mercier, Falguière, Dubois etc. etc. Mais cinquante inconnus font ce que je fais et ne se plaignent pas que le génie les étouffe ! Et si ton génie t'étouffe c'est que tu n'en as pas, celui qui en a la force de le porter. Ce mot génie c'est comme amour, j'ai eu de la peine à l'écrire pour la première fois, mais une fois écrit, je l'ai employé tous les jours et à propos de tout. C'est comme pour toutes les choses qui vous paraissent d'abord énormes, effrayantes, inabordables, une fois qu'on y touche on s'en donne comme pour se rattraper des hésitations et des frayeurs. Cette spirituelle observation ne me paraît pas bien claire, mais il faut que je dépense mon fluide, j'ai travaillé jusqu'à sept heures du soir, il m'en reste encore, il va s'écouler par la plume. Je maigris. Enfin... Que Dieu me soit indulgent. Les cartes disent que Jules, pas César, l'autre, m'aimera ou m'aime. Ça ce serait magnifique, pourtant j'aimerais encore mieux devenir... illustre... Eh bien c'est entendu je serai illustre et ce grand homme m'en aimera. L'année prochaine.