Вівторок, 4 грудня 1883

Цілий день усе йшло не так, як я хотіла; я продовжувала при газі й так і не вибралася з цього... [Замазано: Це надає мені] такого ж зосередженого й такого ж неприємного вигляду, як у Бастьєна-Лепажа, і я цим утішена, як раніше була втішена тим, що ношу спідницю криво, як Брезло. Слід було б сказати не «неприємного» вигляду, а... байдужого й спокійного, та все ж і неприємного, бо тоді тебе не цікавить, що кажуть люди, ти дивишся на них, як на предмети... Ти десь Угорі... Це не додає популярності... І хоч ця манера триматися нагадує мені великого художника й змушує вірити, що в нас однакові грандіозні помисли... я не завжди така. Але є старий і стара Чумакови, Енгельгардти, Дюсотуа, Сент-Аман. Чумаков подарував мамі пастель, бо я, мабуть, цього не казала, — він славетний у Росії й чудово продається у Франції, голівки гарненьких жінок, завжди. Сент-Аман і Дюсотуа дотепували, кажучи речі страшенно непристойні, а я лютувала, не маючи змоги їх угамувати, бо це означало б визнати, що я розумію, а це було б занадто! Мама нічого не зрозуміла, я підійшла шепнути їй на вухо, щоб вона їх спинила. Бастьєн такий, як я сьогодні... Та я... я прибираю тону й замашок покійного Мікеланджело... чи Віктора Гюго, — і якщо ця кумедність не виправдана талантом, стережися! Я себе ганьбитиму. Нас було десятеро за столом... Я не гніваюся, що приходять отак, зненацька... Та якби це були бодай люди вартісні... Зрештою, якщо Бастьєн-Лепаж одружиться з Маккей, мені, по суті, буде цілком байдуже, та й на поверхні теж. Але доведеться знайти іншого генія, виняткову натуру... зосереджену, відсторонену й неприємну. Мені здається, що люб'язність людей... зосереджених має бути цінніша за чужу, бо або вона природна — і тоді вони вас люблять, або вимушена — і тоді це велике зусилля з їхнього боку. Я ж намагаюся бути доброзичливою... наскільки дозволяє мій геній... Це слово мене тішить, воно неосяжне, а я така мізерна, що мені дозволено ним бавитися.