Понеділок, 19 листопада 1883

Старий Чумаков приводить до нас доньку, ту велику Леоні, яка ще рік тому з радістю звіщала мені про свій шлюб. Чоловік — грек-турок, звільнений аташе посольства, двадцяти чотирьох років, на імʼя Лоґадес. Він везе її до Константинополя, де замість палацу вона опиняється в східній халупі!!
Спати на горищі, в якійсь подобі шафи, що правила за кімнату, ніякої білизни; а їсти оливки, огірки й холодну воду... З гордості вона не писала матері, та коли та приїхала на народження дитини...
Уявляєте її обличчя. Тож вона забрала доньку.
Але що ж казав ваш чоловік? Він вважав усе це природним, навіть не вибачався й цілими днями спав і курив зі своєю паризькою рабинею, яку дістав задарма.
Ця велика дурепа, що має чудовий профіль, коли мовчить, дуже спокійно виливає мені всі свої злигодні, а заразом і банальності про життя... Так, ніби декламує. Та найкраще те, що вона покинула свою дитину, дівчинку, якій було всього два тижні, — від доброго серця, гадаю. Зрештою... Та для мене це не існує, і додам — на жаль.
О! бути дурною! Бути гарною — а ці люди нецікаві. Яка велика дурепа! «А до того ж, — каже вона тонко, — він мав збуджену уяву й турецький темперамент, і... це дуже виснажує, запевняю вас!» От уже чарівна жінка!
Ні, ці люди нецікаві. Мати видала її, бо їй було двадцять три роки й це її жахало, і ще тому, що він брав її без посагу. Вона вийшла заміж, аби вийти заміж.
А він одружився з нею, щоб мати власну жінку задарма й з надією, що його утримуватиме старий Чумаков.
І молода жінка кидає своє немовля.
О! ні, це нецікаво.
Це картонка.