Четвер, 8 листопада 1883

Читаю в газеті, що вчора на відкритті промислової виставки на вулиці де Сез було багато люду, наші великі князі. Я мала туди піти й проґавила день. А серед названих імен читаю: Бастьєн-Лепаж. Це вкидає мене у велике роздратування, я ледь не плачу. Ні, годі боротися, не щастить мені, цим усе сказано. І від цього мене тягне співати, акомпануючи собі на арфі. Якби я була цілком щаслива, то, може, й не могла б працювати. Кажуть, що всі великі митці наїлися лиха; моє лихо — це всі ці злигодні, що завжди вертають мене до підніжжя Мистецтва, єдиної моєї підстави жити. О! стати славетною! Коли я бачу себе славетною в уяві, це наче спалах блискавки, наче доторк до електричної батареї: я схоплююся й починаю ходити по кімнаті. Скажуть, що якби мене видали заміж у сімнадцять, я була б як усі. Тяжка помилка: щоб мене можна було видати заміж, як усіх, я мусила б бути іншою. Якби Лардереї захотів, чи вийшла б я за нього? Гадаю, що так, але це не тривало б довго: я покинула б цю істоту, п'яницю й картяра, — і що б зі мною сталося? Я працювала б. Це єдиний, за кого я подумки погоджувалася вийти, бо мала його за триста тисяч франків, і він був родич короля, і він мені подобався. Якби була лише ця остання обставина, я й не думала б про шлюб. Гадаєте, я коли-небудь кохала? Не думаю. Ці минущі захоплення мають вигляд кохання, але це, мабуть, не воно. Отож Бастьєн-Лепаж... Я вам це пояснила, це наче на підступі до великого міста... При вигляді музею... Як же все це не було б моїм? І ці враження дають мені хвилювання всякого роду, як-от сьогодні вранці... Саме велич зворушує мене до глибини... Так от, я, може, напередодні того, щоб «бути серед них». Якщо я стану славетною, юна, елегантна й гарненька, — чи не стану я частиною цього? Я достатньо належу до товариства, щоб великий талант дав мені незрівнянне місце. Ах! Якби... це могло статися. А поки що піду до Жюліана... Навіщо? Сама не знаю. Це мене навіть не розважило. Та й він уперто повторює, що той, хто розуміє Бастьєна так, як я його розумію, має робити більше... Я теж тієї думки, що хлопчаки потребують ще кількох днів роботи. Що ж, домовилися. А архітектор, зрештою, був оптимістом. Я й далі відчуваю цю велику слабкість... Мов послаблені струни інструмента, — чому? Жюліан каже, що я схожа на осінній краєвид, на занедбану алею, повну туманів і зимової безнадії... «Саме те, що я щойно зробила, любий пане». Старий Жюліан часом каже влучно. — Чи показуєте ви свою картину великій людині? — Краще б я стрибнула з п'ятого поверху. — Так от, це доказ, що ви відчуваєте: цього замало і що ви здатні на більше. Дуже влучно. Він знає, що той їде до Америки, і каже, що для мене це порожнеча, — теж влучно. Бо ж, зрештою, це не було завершено, але це було щось, а тепер немає вже нічого. Завжди влучно. Маленький Канробер приходить провести в нас свій четвер, і ми ведемо його до музею Ґревен. А потім?.. Що далі? Зрештою, що я зробила і чому невдоволена? Слід було б звести це в одну чітку фразу. Так от: я невдоволена тим, що не зуміла видерти Жюля Бастьєна-Лепажа в тієї дами. І до речі, ви гадаєте, що я серджуся на стару Маккей? Чи ревную? Анітрохи; я читаю в романах, що страждають, кажучи собі: «вони разом». Це почуття мені незнайоме. Я лише лютую, що він не визнав мене досить сліпучою, щоб усе покинути. Чи це кохання? Не думаю. Може, це моя манера кохати? Теж ні: моя буде така, як в інших... тільки краща. То що ж тоді є? Велика порожнеча, нудьга. Чому?! Треба шукати, що змінило б цей атмосферний стан. Я не бачу нікого, крім цього маленького художника. Це не було б усім, але це було б щось... Мої почуття не цілісні й не заслуговують на Божу прихильність. Я залюбки поплакала б сьогодні. Я не бачу нікого, крім цього маленького маляра! Я й сама направду не знаю, що думаю! Та справді гарна картина вкинула б мене в шалену радість, якби я могла її написати!

Примітки

Manger de la vache enragée: дослівно «їсти скаженої корови» — французька ідіома про те, що людина зазнала тяжких злигоднів і нестатків.
Граф Лардереї: італійський аристократ, який раніше виявляв до Марі цікавість. Вона вважала його заможним і добре пов'язаним.
D'en être: належати до внутрішнього кола світського товариства й знаменитостей — вислів, яким Марі позначає причетність до світу, до якого прагне.
Канробер: молодий гість родини, імовірно родич або знайомий сім'ї.
Музей Ґревен: паризький музей воскових фігур, відкритий 1882 року, модний серед усіх верств.