❦
Неділя, 28 жовтня 1883
Я аж шаленію через те, що нічого не маю в роботі. Кажу собі: їдьмо до Фонтенбло, а тоді: навіщо ж, я можу знайти зовсім поруч якийсь лісистий куточок, куди їздитиму щоранку фіакром, чи, може, чому б не поїхати писати туман над Сеною. Чи, може...Dimanche 28 octobre 1883 Je deviens enragée de n’avoir rien entrain. Je me dis: allons à Fontainebleau et puis: pourquoi faire, je pourrai trouver tout près un endroit boisé où je pourrai aller tous les matins en fiacre, ou bien pourquoi ne pas aller peindre le brouillard sur la Seine. Ou bien...
Зрештою, я нічого не бачу виразно й не знаю, чого хочу!
Enfin je ne vois rien nettement et ne sais pas ce que je veux !
А чому б не поїхати до Аркашона? Він схожий на Схід, і там я могла б написати «Святих жінок». А водночас зробити стільки ж етюдів, як і деінде. А скульптура? Якщо я поїду, то статуї так і не зроблю. Це справді...
Et pourquoi ne pas aller à Arcachon ? Qui ressemble à l’Orient et ou je pourrai faire les Saintes femmes ? Et en même temps autant d’études qu’ailleurs. Et la sculpture ? Si je voyage ma statue ne se fera pas. C’est vraiment...
Що ж до Бастьєна, то я про нього більше не думаю.
Pour ce qui est du Bastien je n’y pense plus.
Щоб покласти край цим... ваганням, я піду писати туман над Сеною з човна. Це мені на користь.
Pour rompre ces... indécisions je vais peindre le brouillard sur la Seine en bateau. Ça me fait du bien.
Я встаю о першій ночі, щоб сказати, що мені нарешті хочеться щось написати. Адже страждала я саме від того, що нічого не хотіла.
Je me lève à une heure du matin pour dire que j’ai enfin envie de peindre quelque chose. C’était de n’avoir envie de rien que je souffrais.
Це наче полумʼя, що здіймається, здіймається; наче раптом побачити того, кого любиш над усе; хвилювання, тепло, радість.
C’est comme une flamme qui monte, qui monte; c’est comme la vue soudaine de celui qu’on préfère; une émotion, une chaleur, une joie.
Я аж червонію сама-одна.
J’en rougis toute seule.
Мені хочеться написати ліс із його полумʼяним листям, ці чудові жовтневі тони, а серед них одну чи дві постаті. У «Старому Жакові» Бастьєна ліс, наскільки памʼятаю, був уже надто пізньоосінній, оголений і трохи сірий. Я хотіла б зробити червоне, золоте, зелене...
J’ai envie de peindre la forêt avec ses feuilles flamboyantes, ces tons merveilleux d’octobre et là dedans une ou deux figures. Dans le père Jacques de Bastien la forêt était à ce qui m’en souvient trop avancée, c’était dépouillé et un peu gris. Je voudrais faire rouge, or, vert...
А проте це ще не буде та картина, де буду я сама. Тільки «Святі жінки» не дають мені спокою... а я не зважуюся за них узятися, рішуче не зважуюся...
Pourtant ce ne sera pas encore là le tableau où je serai moi. Il n’y a que les Saintes femmes qui me lancinent ... et je n’ose pas les aborder, positivement je n’ose pas...
Ну ж бо... Покладімо місяць у Фонтенбло, листопад, грудень — в Аркашоні...
Voyons... Mettons un mois à Fontainebleau, novembre, décembre à Arcachon...
Лишилися б мені січень, лютий і березень на статую... Це ж було б неможливо... А треба було б...
Il me resterait janvier, février et mars pour ma statue... Ça ne se pourrait pas... Et il faudrait...
Ходімо спати.
Allons dormir.