❦
Субота, 15 вересня 1883
Сьогодні зранку йду подивитися на Бастьєнові роботи в Салоні. Як це сказати? Це краса з красот. Є три портрети, які, за словами Жюліана, що сьогодні в нас обідає, доводять до розпачу. Так, до розпачу. Безумство — після такого малювати. Ніколи, чуєте, ніколи не творилося нічого подібного. Це саме життя, це душа. А виконання таке, що ні з чим не зрівняти, бо це сама природа. Безумство — малювати після цього.Samedi 15 septembre 1883Ce matin je vais voir les Bastien au Salon. Comment dire ? C’est le beau du beau. Il y a trois portraits qui au dire de Julian qui ce soir dîne avec nous sont désespérants. Oui désespérants. On est insensé de peindre. Jamais entendez-vous, jamais on a fait rien de tel. C’est la vie même, c’est l’âme. Et c’est d’une facture qu’on ne peut comparer à rien car c’est la nature même. On est insensé de peindre après cela.
У нього є невелика картина під назвою «Достиглі жита»; чоловік, зображений зі спини, косить їх. Ця картина гарна.
Il a un petit tableau intitulé les Blés murs; un homme vu de dos les fauche. Ce tableau est bien.
Є дві картини в натуральну величину. «Сінокіс» та «Збирачі картоплі».
Il y a deux tableaux grandeur nature. Les foins et les Ramasseurs de pommes de terre.
Який колір, який рисунок, який живопис! Це багатство тонів, яке знайдеш лише в самій природі. А ці постаті живуть. Тони сплітаються з божественною простотою, і око вбирає їх зі справжнім захватом.
Quelle couleur, quel dessin, quelle peinture ! C’est une richesse de ton qu’on ne trouve que dans la nature même. Et ces personnages vivent. Les tons s’enchaînent avec une simplicité divine et le regard les peint avec un ravissement réel.
Я зайшла до зали, не знаючи, що це тут, і завмерла на місці, побачивши «Сінокіс», — як завмерли б перед вікном, що зненацька відчинилося на сільський краєвид. Бог великий, але Бастьєн теж. Йому не віддають належного. Він на сто голів вищий за всіх. Ніщо з ним не зрівняється. Старі дурні й жалюгідні невігласи, що з умовності мліють перед закіптюженою старовиною чи перед наслідувачами майстрів! І подумати тільки...
Je suis entrée dans la salle sans savoir que c’était là et je me suis arrêtée net en apercevant les Foins comme on s’arrêterait devant une fenêtre ouverte à ('improviste sur la campagne. Dieu est grand mais Bastien l’est aussi. On ne lui rend pas justice. Il est à cent piques au-dessus de tous. Rien ne peut se comparer à lui. Vieux fous et tristes ignorants qui vous pâmez par convention devant les vieilleries enfumées ou devant les imitateurs de maîtres ! Et dire...
Сьогодні ввечері в нас обідають Жюліан, Сент-Аман і молодий Маринович. Останній — син сербського міністра, шваґро княгині Караджорджевич. Сент-Аман — несповна розуму.
Ce soir Julian, Saint Amand et le jeune Marinovitch dînent ici. Ce dernier est le fils du ministre de Serbie, beau-frère de la princesse Karageorgevitch. Saint-Amand est fou à lier.
Жюліанові стає нахабства запевняти мене, ніби портрет, що його виставила Амелі, гарний. Це мене обурює, бо я більше не зможу довіряти тому, що він каже. Хіба я інакша за всіх, і хіба вони справді всі несправедливі, упереджені, своєкорисливі? Невже немає нікого справедливого, доброго, безстороннього?
Julian a le toupet de m’assurer que le portrait qu’a exposé Amélie est bien. Ça me révolte parce que je ne pourrai plus avoir confiance en ce qu’il dit. Suis-je différente des autres et sont-ils vraiment tous injustes, prévenus, intéressés ? Il n’y a donc personne de juste, de bon, d’impartial ?
Бастьєна не дуже люблять, і живе він осторонь, а це наводить мене на думку, що він, можливо, має всі ці чесноти. Але він має й пруссацьке кохання. Тьху.
Bastien est peu aimé et vit à part, cela me fait penser qu’il a peut être toutes ces qualités. Mais il a aussi un amour prussien. Fi.
Життя похмуре.
La vie est sombre.