Понеділок, 20 серпня 1883

Сент-Аман обідає в нас. Я його терпіти не можу й кажу йому таке, щоб він не думав, ніби цей шлюб можливий.
Якби ви знали, яке це ницо... Він вивчає мої химери й до них пристосовується.
Де ж би він знайшов іще одну дивачку для такого шлюбу?
Та й... А для нього це затишок, гарний особняк, екіпаж, вітальня...
Сьогодні ввечері я питаю його навпростець: які ж вигоди я матиму, вийшовши за вас?
Ви що, марите? Я вийду заміж з кохання, а як ні... Ви... пан Рекамʼє, пан де Жирарден тощо. Ось і вся вигода.
Та будьте спокійні, усе буде пристойно.
Якби я вийшла за вас, то лише щоб бути вільною, спокійною, працювати, приймати гостей, мандрувати з пʼятьма-шістьма милими людьми, а якщо... це й мало б статися, то лише задля великої ідеальної пристрасті, ось мета життя...
— І ви мене зраджували б...
— Та ви ж про це нічого не знатимете й погоджуєтеся наперед! Між людьми розумними завжди можна домовитися... Тільки ж усе це мене ще не переконує...
Я не бачу в цьому союзі досить вигод... єдина — зраджувати вас, але ж... Бо ж домовлено, чи не так, що це шлюб із розрахунку, зрозуміло? Вічна розлука по-доброму, пристойність, видимість тощо — усе врятовано. Зрештою, ви будете втаємничені, натомість будете батьком, матимете вишуканий дім (модну вітальню). Принаймні... Та я ж усе викрию, я хитрий...
— Не хитріший за мене, та й навіщо? Це ж домовлено наперед! Я вийшла б за вас лише задля цілковитої певності, що чоловік, який мене покохає, не покохає мого посагу... А втім, ні, шлюб із кохання.
— Такого не буває.
— На землі немає великого кохання?
— Немає.
— Ах! ну от вам маєш, Сент-Амане, то це за вас і треба виходити?
— Авжеж.
— А пристрасть шукати потім?
— Так легше.
— Можливо.
Що ви на це скажете? Він-таки доволі цинічний, хоч усе це казано мов дитячі пустощі...
Я співаю, туман вливається крізь велике вікно майстерні, надворі гарно... Мабуть, можна бути щасливою. Так, якщо пощастить бути закоханою... закоханою в кого? У Жюля... Ні, це він має бути закоханий у мене...
Якби я вийшла за Сент-Амана-Рекамʼє-Жирардена... Це було б, однак, кумедно...
Але... єдине, що мене спиняє, — це те, що скажуть люди. Ніхто ніколи не зрозуміє, чому я, маючи статок, чиню таке безумство. Шукатимуть ганебних мотивів... Якби не цей страх, це було б надто гарно... Сент-Аман сказав моїй тітці, що пані Картрайт без тями від мене, що вона має пристрасть до жінок, а коли я цілком невинно зауважую, що це ані небезпечно, ані компрометуюче, цей бовдур захоплюється моєю наївністю й підморгує моїй тітці.
— Вона не розуміє, Боже, який я щасливий, що бачу її такою!
— Та ви помиляєтеся, Сент-Амане, я дуже добре розумію, і доказ цьому — те, що ви з мене кепкуєте: вам уявляється, ніби я досить дурна, щоб усерйоз повірити, ніби можна бути закоханою в жінку...
Я не така невинна, як ви гадаєте, я знаю все, чуєте? І бачу також, коли з мене хочуть поглузувати!!
Тривалий захват Сент-Амана. Зрештою, брудний цей чоловік, він каже жахіття... Здається, ця вада нині в моді. Тьху.
Боже мій, як же я шкодую, що знаю про це! Два роки тому той самий Сент-Аман, коли ми їхали на Мон-Дор, застеріг нас не заводити розмов із Нільссон, яка, здається, має себе за чоловіка... Тьху! Це не лише ганебно, а й, як на мене, передусім смішно... безглуздо. Я шкодую, що розгадала такі таємниці; про це говорили при мені багато років тому з приводу княгині Суворової, і я тоді все зрозуміла.
Так само, коли я побачила Брезло з її подругою Марією...
Зрештою, я дуже шкодую, що зрозуміла; це бруд, який ні до чого знати, ще один жах, а я й так досить страждаю від того, що, як мені здається, про мене кажуть... Ні, вийти за Сент-Амана неможливо, на жаль!..