❦
Четвер, 16 серпня 1883
Велике нещастя — то, мабуть, було б перебільшенням, але те, що сталося, навіть розважливі люди можуть із повним правом вважати влучним ударом довбні...Jeudi 16 août 1883Grand malheur serait peut-être exagéré mais ce qui arrive peut être à juste titre considéré même par les gens raisonnables comme un coup de massue bien appliqué...
І безглуздим, як усі мої нещастя. Я збиралася надіслати свою картину на Трирічну виставку 20 серпня, в останній день, а виявилося, що не 20-го, а 16-го, тобто сьогодні, минає термін.
Et bête comme tous mes malheurs. J’allais envoyer mon tableau à la Triennale le 20 août, dernier délai, et ce n’est pas le 20, c’est le 16 aujourd’hui qu’expire le délai.
Як бачите...
Comme vous voyez...
У мене від цього поколює в носі, болить спина й руки не слухаються... Отак, мабуть, почуваєшся, коли тебе побили. Бо ж...
J’en ai des picotements dans le nez, mal au dos et les mains désobéissantes... On doit être ainsi après avoir été battu. C’est que...
Коли ж нарешті я наважуся на те, до чого все мене схиляє, — стрибнути з вершини Тріумфальної арки?
Quand donc prendrai-je la résolution que tout me conseille, de sauter du haut de l’Arc de Triomphe ?
А по тому я ховаюся у вбиральні, щоб виплакати все своє горе. Єдине, хоч і мало героїчне, місце, де мене ні в чому не запідозрять...
Après quoi je vais me cacher au cabinet pour pleurer toute ma misère. Le seul et peu héroïque endroit où je ne serai pas soupçonnée...
Якби я замкнулася у себе в кімнаті, всі здогадалися б чому — після такого удару. Здається, я вперше ховаюся, щоб виплакатися досхочу, із заплющеними очима, із перекривленим ротом, мов дитина чи дикун.
Si je m’enfermais dans ma chambe on devinerait pourquoi après un coup pareil. C’est je crois la première fois que je me cache pour pleurer à fond, les yeux fermés, la bouche en grimace comme un enfant ou un sauvage.
А потім що? А потім я лишуся в майстерні, доки очі не стануть звичайними.
Et puis après ? Après je vais rester à l’atelier jusqu’à ce que les yeux deviennent ordinaires.
Бо все це пишеться поступово, в міру того, як стається. Я плакала за Лардерелем в маминих обіймах, і це звіряння й це розділене горе були такою жорстокою ганьбою впродовж місяців, що більше я ні перед ким не плакатиму з горя. Плакати перед будь-ким можна з гніву або через смерть Ґамбетти, але виставляти напоказ свою слабкість, свою вбогість, своє горе, своє приниження... Ніколи.
Car tout ça s’écrit à fur et à mesure. J’ai pleuré pour Larderel dans les bras de maman et cette confidence et cette douleur partagées a été une si cruelle humiliation pendant des mois que je ne pleurerai plus de chagrin devant personne. On peut pleurer devant n’importe qui de colère ou pour la mort de Gambetta mais étaler sa faiblesse, sa pauvreté, sa misère, son humiliation... Jamais.
Хоч це й полегшує тієї миті, потім завжди про це шкодуєш, як про звіряння.
Si ça soulage dans le moment on s’en repent toujours comme d’une confidence.
Зрештою, це минеться — так, наступного травня, та й то ще!.. Виставка триватиме два місяці, і два місяці це огидне приниження поновлюватиметься щодня. Сьогодні зранку я надумала написати Картрайтовій дуже сердечного листа (з надією, що вона стане мені в пригоді, щоб мене добре розмістили). Отак тобі, любонько.
Enfin ça passera, oui au mois de mai prochain et encore !... L’exposition durera deux mois et pendant deux mois l’abominable vexation sera renouvelée tous les jours. Ce matin je me suis décidée à écrire à la Cartwright une lettre très affectueuse (avec l’espoir qu’elle me sera utile pour être bien placée). Attrape ma bonne amie.
Плачучи там, де ви знаєте, я знайшла погляд для своєї Магдалини яка щаслива, яка дивитиметься не на гробницю, а ні на що, як я щойно, з широко розплющеними очима, коли тільки-но виплакалася.
Tout en pleurant où vous savez j’ai trouvé le regard de ma Madeleine qui heureuse qui ne regardera pas le sépulcre mais ne regardera rien comme moi tout à l’heure, les yeux bien ouverts quand on vient de pleurer.
Зрештою, зрештою, зрештою...
Enfin, enfin, enfin...
Бог несправедливий. А якщо його немає, то на кого мені нарікати!
Dieu est injuste. Et s’il n’existe pas, à qui m’en prendre !
Він карає мене за те, що я сумнівалася.
Il me punit d’avoir douté.
Він робить усе, щоб я засумнівалася, а коли я сумніваюся — лупить мене, а коли я вперто вірю й молюся — бʼє ще дужче, щоб навчити мене терпіння.
Il fait tout pour me faire douter et quand je doute il me tape dessus, et quand je persiste à croire et à prier il me frappe encore plus fort pour m’apprendre la patience.
Голос мій повертається, я співала цілий вечір — діапазон у три октави, на дві ноти більше, ніж коли голос був у мене повний. Хвороба й Трирічна виставка додали йому дві ноти, але він іще не чистий, проте щодня поліпшується.
Ma voix revient, j’ai chanté toute la soirée, une étendue de trois octaves, deux notes de plus que lorsque j’avais toute ma voix. La maladie et l’Exposition triennale l’ont augmentée de deux notes mais elle n’est pas encore claire, pourtant elle s’améliore tous les jours.
Це був би дарунок небес.
Ça serait un cadeau du ciel.
Третя подія. За столом, читаючи Стендалеву історію Мікеланджело, я серйозно захотіла вбити себе з розпачу, що не маю його генія.
Troisième évènement. A table en lisant l’histoire de Michel-Ange par Stendhal j’ai eu envie sérieusement de me tuer de désespoir de n’avoir pas son génie.
Навіщо жити без генія. Що ж лишається? Тож я скоро вмерла б, я не могла б жити, не маючи нищівної переваги над усіма, і...
A quoi bon vivre sans génie. Qu’est-ce qui reste ? Aussi je mourrais bientôt, je ne pourrais pas vivre sans être d’une supériorité écrasante et...