❦
Середа, 15 серпня 1883
Отримую записку від Жюліана, який зараз на селі і, схоже, гадає, що я надішлю щось на Трирічну виставку; перша з цих виставок відкривається за місяць — приймають туди небагато картин. Це очищений Салон.Mercredi 15 août 1883Je reçois un mot de Julian qui est à la campagne et qui a l’air de croire que j’enverrai quelque chose à l’Exposition triennale, la première de ces expostions s’ouvre dans un mois: on n’y admet que peu de tableaux. C’est un Salon expurgé.
Я вже майже зреклася думки щось туди надсилати... я про це й не думала...
J’avais presque renoncé d’y envoyer quelque chose... je n’y pensais plus...
І ось я вся стривожена. О! та ще й як.
Et me voilà toute troublée. Oh ! mais complètement.
А до того ж, якщо Предвічний Отець не зглянеться наді мною, я пропала. Я бридка, я не чую, ця жахлива мука понад усе, що я будь-коли зможу сказати.
Au surplus si le Père Eternel ne me prend pas en pitié, je suis finie. Je suis laide, je n’entends pas, ce tourment atroce est au-dessus de tout ce que je pourrai jamais dire.
Мене непокоять очі. Усі ці зібрані докупи «принади» утворюють для мене такий нестерпний звичний стан, що це виллється в якесь божевілля. Або в смерть. А Трирічна виставка — чи надсилати? Якби Тоні сказав мені це сам або — під чужим іменем, отак... Бо справжня вартість картини не повинна тут важити багато: усі старі надсилають по шість-сім полотен, а число картин дуже обмежене. Пишу Жюліанові про свої вагання.
J’ai des inquiétudes pour mes yeux. Ces agréments réunis me forment un habituel si intolérable que ça va se fondre en quelque folie. Ou bien mourir. Et l’Exposition triennale, enverrais-je ? Si Tony me le dit de lui-même ou bien sous un faux-nom, comme ça... Car le mérite réel d’un tableau ne doit pas peser lourd dans cette affaire, tous les vieux envoient six ou sept toiles et le nombre des tableaux est très limité. J’écris à Julian mes perplexités.
Мене вбиває те, що я бачу себе позбавленою будь-яких чеснот, я навіть не гарна, та й зрештою ніхто мене не бачить. Треба, щоб...
Ce qui me tue c’est que je me vois dépourvu de tout mérite, je ne suis par même jolie du reste personne ne me voit. Il faut que...
А мені двадцять чотири роки. Бідна я.
Et j’ai vingt-quatre ans. Misère de moi.
Я стримуюся від плачу через очі. І, на щастя, ніхто не знає всіх цих страждань... Ось чому я хотіла б когось кохати... Та ні, моя гордість не дозволила б згубних звірянь.
Je me retiens de pleurer à cause des yeux. Et personne ne sait toutes ses souffrances heureusement... Voilà pourquoi je voudrais aimer quelqu’un... Mais non, ma fierté ne ferait pas de confidences désastreuses.
Краще вмерти... А потім?!
Il vaut mieux mourir... Et après ?!
Де знайдеться життя жалюгідніше за моє?
Où est une vie plus misérable que la mienne ?
Кого ще так гнітять лиха смішні, принизливі, нестерпні. Ах! бідна я... Нещаснішою я вже ніколи не буду.
Qui est plus accablé de calamités ridicules, humiliantes, insupportables. Ah ! misère de moi... Je ne serai jamais plus malheureuse.
Пані Картрайт надсилає мені квіти з листом, у якому каже тисячу любʼязностей і що не приходить, бо отримала від мами записку, яка її дуже глибоко вразила, але що мене вона в цьому не винуватить тощо, тощо, тощо.
Mme Cartwright m’envoie des fleurs avec une lettre où elle me dit mille choses aimables et qu’elle ne vient pas parce qu’elle a reçu de maman un mot qui l’a très vivement blessée, mais qu’elle ne m’en rend pas responsable etc. etc. etc.
Я хотіла відповісти запевненнями в приязні, але з обережності спинилася на усному переказі: мої листи в цієї жінки читали б усі, перед ким вона захотіла б похвалитися, що її тут приймають, тощо. І все ж я почуваю до неї велику прихильність; у моїй уяві вона повʼязана з Бастьєном, я дивлюся на неї майже як на саму пані Маккей.
J’ai voulu répondre par des protestations et me suis arrêtée à un message verbal par prudence, mes lettres chez cette femme seraient lues de tous ceux à qui elle voudrait se vanter d’être reçue ici etc. Et pourtant j’ai beaucoup de sympathie pour elle; elle est liée dans mon esprit à Bastien, je la regarde presque comme Mme Mackay elle-même.
Але... сама пані Маккей од неї віддалилася; ця огидна повійниця силкується вдавати порядну і знається з кількома пристойними людьми. Оце мене й бісить, вона не матиме...
Mais... Mme Mackay elle-même s’en est éloignée, cette abominable gueuse cherche à se poser respectablement et voit quelques personnes bien. C’est ce qui m’enrage, elle n’aura...
Щодо листів із відкликанням нашого вечора — це зовсім не вона; її звинуватила Барі, яка й була призвідницею, а Байєль принесла сюди цю плітку, щоб одвести підозри від своєї любої графині-кокотки де Барі. Самі бачите, як хибно я уявляла, що Стефані переймається мною. Усі знають, що це Барі.
A propos des lettres de contre-ordre de notre soirée, ce n’est pas elle du tout, elle a été accusée par la Bari qui en était l’auteur et la Bailleul est venue apporter ce cancan ici pour détourner les soupçons de sa chère comtesse-cocotte de Bari. Vous voyez bien que j’avais bien tort de m’imaginer que Stephanie s’occupait de moi. Tout le monde sait que c’est la Bari.
Зрештою, що ще?
Enfin, quoi encore ?
Бастьєн тут, Черницька зустріла його сьогодні зранку.
Bastien est ici, Tchernitsky l’a rencontré ce matin.
Як я й думала.
C’est comme je l’ai pensé.
А далі що ще?
Et puis quoi encore ?
Я себе ненавиджу, я собою гидую, я себе зневажаю, я з себе глузую, я бридка, дурна, смішна, нікчемна, відразлива...
Je me hais, je me déteste, je me méprise, je me moque de moi, je suis laide, sotte, ridicule, stupide, repoussante...
Це наче щось страхітливе, що падає з неба, прокляття на античний лад.
C’est comme une chose affreuse qui tombe du ciel, une malédiction à l’antique.
Це смішний жах, від якого жар пробігає по спині, хапає мене за ноги й підіймається до обличчя.
C’est une terreur ridicule qui me donne chaud dans le dos et me prend aux jambes pour monter au visage.
Що, хто? Нічого, ніхто.
Quoi, qui ? Rien, personne.
Тепер усе може статися, я не бачу причини, чому б не сталося безліч божевільних речей. Це скидається на нервовий стан, а проте ні — усе можна було б пояснити логічно... Причини є.
Tout peut arriver maintenant, je ne vois pas de raison pour qu’il n’arrive pas une foule de choses folles. Ça a l’air d’un état nerveux et pourtant non, tout se pourrait expliquer logiquement... Il y a des raisons.
1° — Трирічна виставка.
1°- L’exposition triennale.
2° — Страх відчути цікавість до цього маленького художника, а надто страх, що про це дізнаються. Тобто страх, що дізнаються, ніби я прагну його завоювати, а позаяк я цього не зроблю, мені соромно наперед, і я така принижена, наче мене побили.
2° - La crainte d’éprouver de l’intérêt pour ce petit peintre, la crainte surtout qu’on le sache. C’est-à-dire la crainte qu’on sache que je désire faire sa conquête, et comme je ne la ferai pas j’ai honte d’avance et suis si humiliée que c’est comme si on m’avait battue.
А втім, погляньмо... Хоч що кажіть, а є факти незаперечні: я цього хочу — і не маю. Я зазнаю поразки перед власною гордістю, і це річ така тяжка... Якби ж бодай було чим утішити моє самолюбство... Та в Парижі в дівчину не закохуються — на ній одружуються, і ще ж посаг! Зрештою, я нікого не бачу. Я відчуваю потребу пригадати одного маленького іспанця з посольства, який у пані Канчиної був дуже запопадливий, і ще двох, чи трьох, чи чотирьох, які теж були запопадливі на тих жалюгідних двох-трьох балах, де я побувала. Усе це мені набридло; я хотіла б поїхати до Італії, де ходять попід вікнами... Уявіть-но собі Бастьєна, що походжає вулицею Ампер... Якби він був справді закоханий... Гадаю, я забула б чимало смутків...
Pourtant voyons... Vous avez beau dire, il y a des faits indéniables: j’en ai envie et je ne l’ai pas. J’éprouve un échec devant mon propre orgueil et c’est une chose si dure... Si encore j’avais pour consoler mon amour-propre... Mais à Paris une jeune fille ne se fait pas aimer, on épouse et il y a la dot ! Du reste je ne vois personne. J’éprouve le besoin de me rappeler un petit Espagnol de l’ambassade qui chez Mme Kanchine a été très assidu et deux ou trois ou quatre autres qui l’ont aussi été aux pauvres deux ou trois bals où j’ai été. Ça m’ennuie tout ça, je voudrais aller en Italie où les gens se promènent sous les fenêtres... Voyez-vous Bastien se promenant dans la rue Ampère... S’il était amoureux vraiment... Je crois que j’oublierais bien des chagrins...
Сент-Аман сьогодні обідав у нас.
Saint-Amand a dîné ce soir.
А все ж це знак... Походжати ввечері по балкону і не знати, чи вибило вже чверть на сусідній церкві, і сказати собі: ну, якщо перший дзвін буде на чверть, а не на пів години, то це значить, що... він буде в мене закоханий. Бʼє чверть, а за нею — гарна, осяйна, щаслива, мимовільна усмішка для мене самої, серед ночі. Якби вибило пів години, я була б геть засмучена... В інших такі речі мають вагу, а в мене це нічого не значить.
C’est pourtant un signe... Se promener sur son balcon le soir et ne pas savoir si le quart a sonné à l’église voisine et de dire: eh bien si la première sonnerie ce sera le quart ou bien de la demie, c’est que... il sera amoureux de moi. Le quart sonne et il est suivi d’un beau sourire épanoui, heureux, involontaire, pour moi toute seule, dans la nuit. La demie aurait sonnée que j’en serais tout attristée... Chez d’autres ces choses-là ont de l’importance mais chez moi ça ne signifie rien.
Уява... і вічний страх перед великими невідомими нещастями...
L’imagination... et la crainte perpétuelle de grands malheurs inconnus...