Понеділок, 13 серпня 1883

Ну то що ж? Це геть так, наче мені все наснилося, — таке враження сьогодні зранку; учорашній вечір видається сном цієї ночі.
Приходить модель, я знімаю сто мірок — а пропорції мої таки правильні! Куди він дивився, той Жюль?
А я ж уже бачила свою роботу потворною! Хапаю аркуш паперу й після двадцяти семи чернеток нашвидку складаю ось що.
Перекажіть вашому чарівному Ж., що мої пропорції в глині цілком правильні. Я перевірила це сьогодні зранку з усіх боків із моделлю. І подумати тільки, що через це я цілий вечір була дурна й нещасна. І подумати тільки, що цей великий митець, дивлячись на мою роботу, можливо, думав про пані де Байєль, а може, сказав так навмисне, щоб мені дозолити.
Із приязню
Марі Баш...
P.S. Позаяк це вже минуло і непоправно, перекажіть тому-таки Ж., що, не запросивши мене подивитися на свою мазанину, він учинив велику негідність. Бажаю йому захвату дурнів... і він його не матиме, а вони ж у більшості! То він хоче, щоб його любили без живопису?? Ніколи. Якщо відкинути певні обдарування, перед якими я схиляюся, що ж лишається? Чоловік. Таких усюди повно, а щоб на них дивилися прихильним оком, треба...
Якщо ця недовіра й неповага триватимуть, я позбавлю його Божидарової поваги. Це ви забиваєте йому голову і вважаєте його найбільшим художником усесвіту — гаразд, але тоді пишіть так: усе-світ.
а внизу — я показую Жюлеві носа, з підписом: Я його зневажаю.
Croquis à la plume : une petite figure debout, la main levée au nez en signe de moquerie, et à droite un griffonnage en boucle ; en bas, un long trait appuyé
Dessin de Marie dans le carnet : elle-même faisant un pied de nez à Jules Mon Journal, t. 16, p. 11 (fac-similé)
А далі? А далі — не варто було й тривожитися. Не він ще змусить мене померти від кохання, хоча визнаю, що вчора ввечері я потопала в океані горя, зневіри й смутку.
Стендаль цьому посприяв.
Що б я з ним робила? Що б я робила, якби він, попри всю неможливість, мене покохав? Чоловік, якого кохає баронеса де Сент-Аман. А не чоловік пані Бастьєн-Лепаж? Аж ніяк. Чому?
Та з причин, які я вже пояснила.
Ну ось, це мало б заспокоїти мене щодо стану мого серця. Я заспокоюся ще більше, коли виявлю в ньому слабке місце, коли він утне якусь незграбність або скаже дурницю. Досі я не бачу жодної смішної риси, жодної невправності.
Він любить свій живопис... Але це ще один звʼязок між нами, і я в захваті, що він себе розуміє.
Але ви навіть роблячи оте славнозвісне «хай там що кажуть»
А ви — чи зрозуміли всю його снагу?
О! він її зрозумів і виявляє це переді мною відверто, бо знає, що я думаю так само, як він.
Годі, на добраніч, я більше про це не думаю. Це наче сон — минулий, стертий.
А втім, віддаймо йому належне: він не говорить ні про себе, ні про свій талант; єдиний раз — і то з приводу своєї роботи, надісланої до Амстердама, яку він назвав «начерком нашвидкуруч».
— Начерк, кажу я, але начерк навдивовижу гарний...
Так, але однаково... Ці прості слова він супроводив виразом обличчя й поглядом, що промовляли: для нас — так, це було добре, але не всі бачать так, як ми. Бачите, він дуже скромний, і лише вираз його обличчя промовляв, що він думає так само, як я. Та й це лиш тому, що знає, що я захоплююся ним так само, як він сам.

Примітки

В оригіналі Марі розбиває «univers» (усесвіт) на «uni-vert» («одно-зелений») — глузлива гра слів. По-українському відтворено грою «усесвіт» / «усе-світ». ↩
Pochade (фр.) — швидкий олійний етюд, зазвичай виконаний просто неба; слово означає щось накидане нашвидкуруч, а не ретельно викінчене. ↩