❦
Пʼятниця, 3 серпня 1883
Vendredi 3 août 1883
Бастьєн-Лепаж доводить до розпачу, коли вивчаєш природу зблизька, коли хочеш неодмінно її наслідувати, неможливо весь час не думати про цього величезного митця.
Bastien-Lepage est désespérant quand on étudie la nature de près, quand on veut l’imiter absolument il est impossible de ne pas penser tout le temps à cet immense artiste.
Він володіє всіма таємницями шкіри, те, що роблять інші, — це малярство, а в нього — це сама природа.
Il possède tous les secrets de l’épiderme, ce que font les autres est de la peinture, lui c’est la nature même.
Говорять про реалістів! Але реалісти не знають, що таке Реальність, вони грубі й вважають себе правдивими.
On parle de réalistes ! Mais les réalistes ne savent pas ce que c’est que la Réalité, ils sont grossiers et croient être vrais.
Реалізм полягає не в зображенні вульгарної речі, а в передачі, яка має бути досконалою.
Le réalisme ne consiste pas dans la représentation d’une chose vulgaire, mais dans le rendu qui doit être parfait.
Я не хочу, щоб це було малярство, я хочу, щоб це була шкіра і щоб воно жило! Коли цілий день працюєш до сьомого поту, доходиш до того, що жорстоко докоряєш собі за погану роботу й за те, що вийшла суха, намальована річ!
Je ne veux pas que ce soit de la peinture, je veux que ce soit de la peau et que ça vive ! Quand on s’est donné un mal de chien toute la journée on en est à se reprocher cruellement d’avoir travaillé mal et d’avoir produit une chose sèche et peinte !
А спогад про це чудовисько з Дамвіллера тебе чавить. Це широко, це просто, і це правдиво, і всі деталі природи там є! Ах, лихо!
Et le souvenir de ce monstre de Damvillers vous écrase. C’est large, c’est simple, et c’est vrai et tous les détails de la nature y sont ! Ah misère !
А скульптура — ну, я працюю майже щоранку над етюдами, що ж до великого твору, то залізо сьогодні ввечері закріпив один пан, надісланий Карʼєсом, я просила робітника, а він прислав мені товариша, словом, він навчив мене, як зладнати дріт тощо тощо. І я дала пʼятдесят франків, але це дорого, проте митцеві не можна платити, як робітникові.
Et la sculpture, eh bien je travaille presque tous les matins à des études, quant à la grande machine le fer a été assujeti ce soir par un monsieur envoyé par Carriès, j’avais demandé un ouvrier et il m’a envoyé un camarade, enfin il m’a enseigné comment on arrange les fils de fer etc. etc. Et j’ai donné cinquante francs mais c’est cher, mais un artiste ne peut se payer comme un ouvrier.
Черницька, інакше звана навіженою, старий Чумаков і піп.
Tchernitsky, autrement dite la folle, le père Tchoumakoff et le pope.
Я сплю.
Je dors.
Я ловлю себе на тому, що говорю з інтонаціями Сен-Марсо. Ну ж бо, кого з них я волію? Я не знаю. Та з боку Бастьєна є щось таке, через що я вважала б його завоювання за реванш.
Je me surprends à parler avec les intonations de Saint-Marceaux. Voyons lequel est-ce que je préfère ? Je n’en sais rien. Mais il y a du côté de Bastien je ne sais quoi qui fait que je considérerais sa conquête comme une revanche.
Сен-Марсо любʼязніший. О! так. Архітектор каже, що Сен-Марсо, певно, мене поважає. Можливо, та ще й вважає мене оригінальною й милою. Що ж до земляка Жанни дʼАрк, я йому не подобаюся. Я це відчуваю.
Saint-Marceaux est plus aimable. Oh ! Oui. L’architecte dit que Saint-Marceaux doit me considérer. Possible et en plus il me trouve originale et gentille. Quant au compatriote de Jeanne d’Arc je lui déplais. Je le sens.
Зрозумійте, не йдеться ні про що, бо в Сен-Марсо є сердечна привʼязаність, до того ж ні той, ні той не з тих, хто одружується... але ні, словом, я йому не подобаюся.
Comprenez, il ne s’agit de rien, puisque Saint-Marceaux a un attachement, du reste ni l’un ni l’autre ne sont des épouseurs... mais non, enfin je lui déplais.
Сумно не подобатися навіть жінці, це мене чавить розчавлена, коли я перед істотою, якій не подобаюся. Це не принизливо, найгарніші можуть не подобатися, але це прикро. Лише цілковита байдужість може... Цей бовдур гадає, що я в нього біля ніг, я змусила його в це повірити і прийняла його з таким сумʼяттям того разу, коли він прийшов, того дня, коли він сказав мені дуже лагідним тоном: «ну ж бо, заспокойтеся, я не такий уже страшний, я людина, як усі». Це досить мило. Якби він знав, як я з нього кепкую... поки хтось не має вигляду самозакоханого, я можу захоплюватися, та тільки-но істота ловить мене на слові й уявляє себе Богом, мені й усіх моїх найрозмаїтіших почуттів не досить, щоб насміятися з цього, всередині...
C’est triste de déplaire même à une femme, ça m’écrase écrasée quand je suis en face d’un être à qui je déplais. Ce n’est pas humiliant, les plus belles peuvent déplaire, mais c’est embêtant. Il n’y a que la parfaite indifférence qui peut... Cet idiot me croit à ses pieds, je le lui ai fait croire, et l’ai reçu avec tant de trouble la fois qu’il est venu, le jour qu’il m’a dit d’un ton très doux: « voyons, soyez calme, je ne suis pas bien effrayant, je suis un homme comme les autres ». Ça c’est assez joli. S’il savait comme je m’en moque... tant qu’on n’a pas l’air de se gober je puis admirer mais dès qu’un être me prend au mot et croit Dieu je n’ai pas assez de tous mes sentiments les plus divers pour m’en moquer, en dedans...
Як дати йому це знати!..
Comment le lui faire savoir !...