❦
Неділя, 8 липня 1883
Тітка везе мене до Канроберів, під Версаль, у село Жуї-ан-Жозас. Чарівний маєток. Колишній мисливський павільйон, опоряджений з англійським хистом до затишку, хоч і досить простий. Неможливо уявити собі сердечність, доброту, привітність цих людей. Маршал — людина найвишуканіших манер, маршальша божественна, Клер чарівна, а хлопчисько, якому лише десять, — просто ясочка. Я провела там три дні сама, тітка повернулася до Парижа після сніданку. Та попри їхню делікатність я багато страждала, я ніколи не звикну до свого нещастя.Dimanche 8 juillet 1883 Ma tante me mène chez les Canrobert, près de Versailles dans le village de Jouy en Josas. Charmante propriété. Un ancien pavillon de chasse approprié avec le génie anglais du confort, quoiqu’assez simple. Il est impossible de se faire une idée de la cordialité, de la bonté, de la gracieuseté de ces gens. Le maréchal a les plus grandes façons, la maréchale est divine et Claire est charmante et le gamin qui n’a que dix ans est un amour. J’y ai passé trois jours seule, ma tante est repartie pour Paris après déjeuner. Mais malgré leur délicatesse j’ai beaucoup souffert, je ne m’habituerai jamais à mon malheur.
Воно отруює все. Я з тривогою чекала цих трьох днів, вони минули... Але є врочиста, священна обіцянка повернутися на два тижні! Учора ввечері ми каталися в кареті, більшість часу минає в саду за балачками ні про що. Я не працювала, ми ловили павуків замість малювати, я приношу звідти двох великих у слоїку, я звелю скопіювати їх на емалі.
C’est l’empoisonnement de tout. J’envisageais ces trois journées avec angoisse, elles sont passées... Mais il y a promesse formelle, sacrée, de revenir pour quinze jours ! Hier soir nous nous sommes promenés en voiture, la plupart du temps se passe au jardin à bavarder de rien. Je n’ai pas travaillé, nous avons chassé l’araignée au lieu de peindre, j’en rapporte deux grosses dans un bocal, je me les ferai copier en émail.
Я повертаюся на обід і застаю Енгельгардтів, попа й Дюсотуа.
Je rentre pour dîner et trouve les Engelhardt, le pope et Dusautoy.
Я там писала... Етюд, мені отак спадає на думку безліч історій, я присутня при них, наче на виставі, або сама їх проживаю, тож лишається тільки оповісти, що бачила чи відчула. Це як сама реальність, уява дає ілюзію життя, лишається тільки спробувати передати свої враження. І жодної тези, а подія, історія, правдиві почуття, цікава ситуація. То навіщо ж це? Я не знаю, потреба, майже щодня я роблю кілька нотаток, вражень чи вигадок, але ескізи картин я роблю дуже рідко, звідки й висновок, що писати мені природно.
J’ai écrit là-bas... Une esquisse, il me vient comme ça des quantité d’histoires, j’y assiste comme à un spectacle ou je les vis moi-même, alors on n’a qu’à raconter ce qu’on a vu, ou senti. C’est comme la réalité même, l’imagination donne l’illusion de la vie, on n’a qu’à essayer de rendre ses impressions. Et pas de thèse, un événement, une histoire, des sentiments vrais, une situation intéressante. Alors à quoi cela sert-il ? Je n’en sais rien, un besoin, presque tous les jours je prends quelques notes, des impressions ou des inventions, mais il est bien rare que je fasse des esquisses de tableaux d’ou je conclus que écrire m’est naturel.