Вівторок, 3 липня 1883

Картина не виходить. Я в журбі. Ніщо не втішає!
Енгельгардти, Агата, Божидар і така спека! У пʼятницю я поїду до Канроберів, маршальша приходила сьогодні пополудні, щоб мене умовити. Які ж вони милі, ці люди!
Нарешті ось стаття з «Нового времени». Вона дуже добра і трохи мене бентежить, бо в ній сказано, що мені лише девʼятнадцять, а мені значно більше, а на вигляд мені дають і того більше. Але ефект у Росії буде дуже великий.
Не забуваймо, що цього ранку ми їздили супроводжувати старого Чумакова на пошуки якогось пана Карʼєса, скульптора, якого оголошено майбутнім генієм, митцем XVI століття, диким, первісним, розчарованим, зовсім юним невідомим, усі поезії... Звісно, ми кинулися стрімголов на вулицю Буассонад, за Монпарнасом, на край світу. Чудово.
Він виставив двадцять чотири (!) бюсти в якомусь клубі, ця серія називалася Зневірені (!). Тут пахне Ролліна¹... Чумаков був у захваті, а я не бачила. Людина, яка виставляє двадцять чотири голови й називає їх Зневіреними! І яка має гарну газетну статтю, не є ні невинною душею, ні дикуном.
на полях
1- Ролліна — поет моторошний, фантастичний, епілептичний, невротичний і сучасний! сучасний!
Нарешті ми заходимо, а я цілком готова підбадьорити цього юнака... Він не дає нам на це часу й одразу починає говорити нам про себе з найживішим захопленням...
Це жахливо — так бракувати скромності, мені було ніяково й кумедно... Він приймав нас за світських жінок і далі, далі, далі! Талант дуже оригінальний, навіть фантастичний, і такий, що втомлює.
Він продає бюсти по сто франків, я купую два. Він знає Бастьєна, Жерве й не має вигляду пана, що довго застряне на дорозі, я вже бачу його в околицях парку Монсо. Непоганий на вроду, двадцять шість чи двадцять сім років. Мені здається, він єврей. Він не любить Сен-Марсо, дурень.
Безперечно, це талант дуже оригінальний... І він хоче таким бути... Але яка самовпевненість!
Бастьєн проти нього — лише пучечок фіалок, а Сен-Марсо, який насправді дуже скромний, не порівнюймо. Невже можна так захоплюватися самим собою?