П'ятниця, 29 червня 1883

І передусім, якщо я пробувала малювати в три роки і якщо я робила карикатури в десять, то свої враження я записувала в дев'ять і накидала роман у п'ятнадцять, так само. І відтоді...

Хіба ж найпрекрасніше зображення — не зображення людських почуттів? Це підсумовує все. Це квіт розуму, серця, душі, це найвишуканіша й найшляхетніша квінтесенція людського інтелекту. Без нього що лишається від слави, від кохання, навіть від мистецтва? І, зрештою, навіщо було б записувати те, що могло пройти мені крізь голову чи крізь серце?

Хіба ж листи ченців із Чімьєза до Дивовижного, але дурного Еміля д'Одіффре — не дуже кумедна й дуже дотепна штука, на жаль, натяки на славетних ніцейських нікому не відомих будуть утрачені...

Будуть утрачені. То я призначаю себе для оприлюднення?

О! Так! Це як скульптура. Я хотіла б уміти ліпити, щоб виражати прекрасні речі, які бачу, як хотіла б уміти писати, щоб оповісти безліч речей, які мене душать. Але малярство! Я роблю картини, бо вмію малювати. Різниця величезна! Ах! Боже мій, аби лиш я прожила досить довго. Субота, 30 червня 1883