Субота, 16 червня 1883

Герцогиня Фіц-Джеймс просиділа годину, потім інші, це переривало роботу, я розлючена.
Отже, я знімаю з картин Бастьєна звання шедевра. Чому? Бо його «Кохання в селі» виводить мене з себе чи бо мені бракує мужності обстоювати власну думку? Обожнювати наважуються лише мертвих; якби Мілле був живий, що б про нього казали? А ще тут бачимо лише шість полотен Мілле; хіба ми не знайдемо шести рівноцінних полотен на вулиці Лежандр? Не вийде. 1. «Жанна дʼАрк» 2. Портрет брата 3. «Вечір у селі» 4. «Сінокіс» 5. Я не все знаю, і він іще не помер. Бастьєн менше син Мілле, ніж Казен, який дуже на нього схожий, а чи й більше... молодий... Бастьєн оригінальний, він — це він. Завжди трохи походиш від когось, але потім особистість проступає. До речі, поезія, сила, чарівність завжди ті самі, і якщо шукати їх означає наслідувати, то це було б безнадійно. Перед Мілле відчуваєш живе враження, те саме відчуваєш і перед Жюлем... Що це доводить?
Поверхові кажуть: наслідування. Вони помиляються: двоє різних акторів у різних пʼєсах можуть зворушити вас однаково, бо справжні, людські, інтенсивні почуття завжди ті самі.
Є десяток цілком любʼязних рядків Етенсель про мене. Я чудова художниця, гарна дівчина й учениця Бастьєна-Лепажа. Ото тобі.
Я бачила бюст Е. Ренана в Сен-Марсо, а вчора бачила, як Ренан проїжджав у фіакрі.
Я впізнала його одразу.
Ось принаймні схожість! Ренан, що вивчав Юдею та юдаїзм... його бюст?
Дедалі більший єврей — Сен-Марсо.