❦
Пʼятниця, 15 червня 1883
Канробери пишуть мені чарівного листа; до речі, усі дуже співчутливі, а я не в тон усім цим співчуттям.Vendredi 15 juin 1883
Сьогодні вранці, сподіваючись нікого не зустріти, ризикую піти до зали Пті: виставка ста шедеврів на користь чогось. Декан, Делакруа, Фортуні, Рембрандт, Руссо, Мілле, Мейссоньє — єдиний живий — та інші.
Ce matin espérant ne rencontrer personne le matin, je me risque à la Salle Petit; exposition de cent chef-d’œuvres au profit de quelque chose. Decamps, Delacroix, Fortuny, Rembrandt, Rousseau, Millet, Meissonnier, le seul vivant, et d’autres.
І насамперед перепрошую Мейссоньє, якого я мало знала і в якого на останній виставці портретів були лише посередні речі.
Et d’abord je fais mes excuses à Meissonnier que je connaissais mal, et qui n’avait que des choses inférieures à la dernière Exposition des portraits.
Тут справжні дива, буквально. Але що змусило мене дістати мій креповий серпанок, то це бажання побачити Мілле, якого я зовсім не знала й про якого мені продзижчали вуха. Бастьєн, мовляв, лише його слабкий наслідувач — зрештою, мене це дратувало. Я побачила й ще піду дивитися.
Ici ce sont des merveilles, à la lettre. Mais ce qui m’a poussé à sortir mes voiles de crêpe c’est l’envie de voir Millet que je ne connaissais pas du tout et dont on m’assourdissait. Bastien n’en est que le faible imitateur, disait-on enfin j’en étais agacée. J’ai vu et je retournerai voir.
Бастьєн його наслідувач, якщо хочете, бо це селяни, і бо обидва великі митці, і бо всі справжні шедеври мають родинну подібність картини повинні бути схожі...
Bastien en est l’imitateur si l’on veut parce que ce sont des paysans et parce que tous deux sont de grands artistes et que tous les véritables chef-d’œuvres ont un air de famille peinture doivent se ressembler...
Пейзажі Казена куди ближчі до Мілле, ніж пейзажі Бастьєна. У Мілле, у шести полотнах, які я там бачу, прекрасне — це цілісність, гармонія, повітря, плинність. Це маленькі постаті, побачені побіжно, дуже широко й дуже точно. А що робить Бастьєна нині неперевершеним за силою, так це ретельне, сильне, живе, надзвичайне виконання цих людських постатей; досконале наслідування природи, словом, життя. Його «Вечір у селі», який є лише враженням невеликого розміру, безперечно, дорівнює Мілле; там лише дві маленькі постаті, загублені в присмерку. Але спогад про його «Кохання в селі» ріже мені очі. Яка помилка, цей фон! Як він цього не бачить? Так, у цих великих картинах бракує того, що робить Мілле надзвичайним у малих... Повітря, гармонії... Хай що кажуть, постать мусить домінувати! «Дядько Жак» перевершує «Кохання в селі» своїм ефектом, «Сінокіс» теж; «Дядько Жак» був сповнений поезії, дівчинка, що збирає квіти, — чарівна постать, і старий вийшов добре... Я знаю, що великій картині складніше надати цієї... оболонки, цієї такої мʼякої й водночас твердої розчиненості, що характеризує Мілле... але до цього слід дійти. У маленькій картині багато чого можна проскочити непоміченим. Що ж до фону маленьких картин, де домінує враження (а не педантичного Мейссоньє), як-от у Казена, наприклад, який є сином Мілле, то часто можна дати оте ніщо й оте все, що поширюється на все й не міститься точно ні в одній точці, зване чарівністю, кількома вдалими мазками пензля... Тоді як у великій картині все це змінюється й стає страшенно важким, бо почуття мусить спиратися на знання, а це нерідко, як із коханням і грошима...
Les paysages de Cazin se rapprochent bien plus de Millet que ceux de Bastien. Chez Millet, dans les six toiles que je vois là, ce qui est beau c’est l’ensemble, l’harmonie, l’air, la fluidité. Ce sont de petites figures vues d’une façon sommaire, très large et très juste. Et ce qui rend Bastien d’une force sans égale aujourd’hui c’est l’exécution méticuleuse, forte, vivante, extraordinaire de ces figures humaines; l’imitation parfaite de la nature enfin, la vie. Son Soir au village qui n’est qu’une impression de petite dimension égale Millet certainement; il n’y a là que deux petites figures perdues dans le crépuscule. Mais le souvenir de son Amour au village me déchire les yeux. Quelle faute que ce fond ! Comment ne le voit-il pas ? Oui, dans ces grands tableaux il manque ce qui rend Millet extraordinaire dans les petits... L’air, l’harmonie... Il faut quoiqu’on dise que la figure domine ! Le père Jacques est supérieur à l’Amour au village comme effet, les foins aussi, le père Jacques était plein de poésie, la fillette cueillant des fleurs est une figure ravissante et le vieux faisait bien... Je sais bien qu’il est plus difficile de donner à un grand tableau cette... enveloppe, ce fondu si doux et si ferme qui caractérise Millet... mais il faudrait y arriver. Dans un petit tableau beaucoup de choses peuvent s’escamoter. Le fond de petits tableaux et ou l’impression domine, (et pas du méticuleux Messonnier) comme Cazin par exemple qui est le fils de Millet; on peut souvent donner ce rien et ce tout qui s’étend à tout et qui ne se trouve précisément sur aucun point, appelé charme, avec quelques coups de pinceaux heureux... Tandis que dans un grand tableau tout cela change., et devient terriblement difficile car le sentiment doit s’appuyer sur la science et que c’est souvent comme l’amour et l’argent...