Вівторок, 29 травня 1883

Ми приходимо туди близько пів на одинадцяту, і я неохоче йду опівдні. Бо спершу він говорив, як ангел, а потім відкрив свою щойно начерчену статую, яка вже чудова.

Це танець, або жінка, що танцює, — повільний танець, щось східне, але Сходу оригінального й чарівного. Звабливе створіння, яке танцювало б саме-самісіньке, для власної втіхи, при місячному світлі. Це мрія про танець...

Там будуть дуже летючі драперії, він показав мені ескіз. І це має бути інтимне, поетичне... недомовлене.

Він дуже добре розуміє це «по той бік», цю таємницю, цю іскру, якої не можна визначити, але яку відчуваєш; він запевняє, що не сягає її, і цілком щиро... Це справжній великий митець, і вельми люб'язний.

Треба буде, щоб я зібрала всі свої міркування про мистецтво, розсіяні по цьому величезному щоденнику, — це було б цікаво, та й до того ж я ціную свої судження, які виявляються тими самими, що й у цієї великої людини, та й у Бастьєна теж.

Але Сен-Марсо бачить навіть краще за Бастьєна, — а може, я кажу це тому, що він кілька разів сказав те, що я написала чи подумала, і я всміхнулася з певним самовдоволенням.

Невже я й справді розумна й мисткиня? У нього є пудель і синій папуга. Він дає мені точні настанови, і я слухатимуся їх свято.

Діна вважає його гарним, та ось під час обіду з Енгельгардтами й попом ми доходимо висновку, що Сен-Марсо, певно, єврей. Так, єврей.

По-перше, він схожий на Діаса де Сорію, — це ще не доказ, але ось: він буває в Ротшильдів, виліпив бюст старого Гехта і ніколи не обідає в гостях під приводом хворого шлунка. Отже, він має бути єврей, та ще й суворо віруючий.

Га? Що скажете? Він тієї самої барви, що й Сорія, і тепер мені здається, що я бачу в його рисах характер єврейської раси.

Ах! це було б прикро... Тоді не лишалося б нічого, як відступити в бік вулиці Лежандр, але ось — я по-дурному посварилася...

Ні, чи він єврей? Та яка різниця?

Мені сняться сни, що віщують подорожі. І я молю Бога, щоб цього не сталося.