❦
Середа, 2 травня 1883
Mercredi 2 mai 1883
Я працюю над портретом Божидара, а панна Канробер — над натюрмортом.
Je travaille au portrait de Bojidar et Mlle Canrobert a une nature morte.
А найбільше ми зайняті нашою пантомімою; Божидар склав доволі кумедний сценарій, і ми щодня щось вигадуємо. Він нашвидку малює полотна й вивіски. Це зветься «Пʼєро-художник». І ось цей дурник Божидар спускається до вітальні і, вистрибуючи, вивихає коліно.
Et nous sommes surtout très occupés de notre pantomine; Bojidar a composé un scénario assez drôle et nous trouvons tous les jours quelque chose. Il se brosse des toiles et des pancartes. Ça s’appelle Pierrot peintre. Et voilà que cet idiot de Bojidar descend au salon et en faisant des gambades se foule le genou.
Посилають по лікаря, і тепер це на два тижні — просто біда. Було ж так гарно. Сцена зображує майстерню Пʼєро, закоханого в Коломбіну; пані Кассандра (Еміль) приходить до Пʼєро (Божидара), гадаючи, що йде до своєї модистки, — Пʼєро був поміняв вивіски. Він благає пані Кассандру дозволити написати її портрет, і вона погоджується. Коломбіна (я) стає позаду неї, і Пʼєро, малюючи, шле їй поцілунки. Пані Кассандра думає, що вони для неї, і мліє.
On envoie chercher le médecin et en voilà pour quinze jours, c’est désolant. C’était si joli. La scène représente l’atelier de Pierrot qui est amoureux de Colombine Mme Cassandre (Emile) vient du Pierrot (Bojidar) croyant venir chez sa modiste Pierrot avait changé les enseignes. Il supplie Mme Cassandre de lui laisser faire son portrait qui consent. Colombine (moi) se place derrière elle et Pierrot lui envoie des baisers en peignant. Mme Cassandre le prend pour elle et se pâme.
Зрештою вона засинає, а Пʼєро освідчується Коломбіні й просить її руки. А з чого ми житимемо? — питає Коломбіна. Тоді Пʼєро показує їй свої картини. Пародії, вже зроблені сьогодні по обіді, на головні успіхи Салону, як-от «Кохання в селі» Бастьєна. Сюди вставляються злободенні натяки й жарти.
Enfin elle s’endort et Pierrot fait une déclaration à Colombine et la demande en mariage. De quoi vivrons-nous demande Colombine. Alors Pierrot lui montre ses peintures. Des parodies déjà faites cet après-midi, des principaux succès du Salon, tels que l’Amour au village de Bastien. Ici se placent des actualités et des farces.
Коломбіна вважає, що цей живопис жахливий, і Пʼєро у відчаї сідає на пані Кассандру, яка зривається на ноги, а Пʼєро котиться долі, потім пояснює їй, що це він знімав мірку. Пані Кассандра вважає свій портрет таким жахливим, що падає й помирає. Коломбіна у відчаї, а Пʼєро шматує свої полотна — причину всього. Пані Кассандра воскресає. Пʼєро присягається їй, що більше ніколи не малюватиме, він показує вивіску, де намальована знаменита колонада з велетенським написом: Біржа1, він робить жест, наче відлічує гроші. Пані Кассандра в захваті віддає йому Коломбіну за дружину.
Colombine trouve que cette peinture est atroce et Pierrot désespéré s’assoit sur Mme Cassandre qui se lève en sursaut et Pierrot va rouler par terre, puis il lui explique que c’était pour prendre une mesure. Mme Cassandre trouve son portrait si affreux qu’elle tombe et meure. Colombine est désespérée et Pierrot crève ses toiles cause de tout. Mme Cassandre réssuscite. Pierrot lui jure qu’il ne peindra plus jamais, il montre une pancarte où est peinte la fameuse colonnade avec une inscription énorme : Bourse, il fait le geste de faire des porte-monnaies. Mme Cassandre ravie lui donne Colombine en mariage.
навскоси
Біржа й жінка, що падає, — це моє. О авторське самолюбство.
en travers La bourse et la femme qui tombent c’est de moi. Ô amour-propre d’auteur.
Ось воно загалом. Але є й кумедні моменти, коли, приміром, пані Кассандра погано позує, Пʼєро лупить її, і вона котиться долі, тоді вона витягає з кишені стрічку паперу й показує її публіці, великими літерами: «Ах! Ніколи не ображайте жінку, що падає!2»
Voilà en bloc. Mais il y a des choses drôles lorsque par exemple Mme Cassandre pose mal et que Pierrot tape dessus et qu’elle roule par terre, elle tire de sa poche une bande de papier et la présente au public, en grosses lettres: “Ah ! N’insultez jamais une femme qui tombe !”.
І ось усе відкладено... А Жюль уже тоді поїде...
Et voilà que c’est remis... Et Jules sera parti alors...
Я мала йти до Опери; та навіщо? Тобто. Я на мить подумала піти, щоб, коли я покажуся там гарною, чутка про це дійшла до Жюля. А нащо? Не знаю. Зрештою, як це безглуздо! Як це божевільно — що я подобаюся людям, які мені зовсім байдужі, а натомість... О! Я певна, що йому не сподобаюся. Та й ця Маккей його тримає, та й часу в нього немає... Але це було б так мило, так чарівно, так добре! Я була б така рада!
Je devais aller à l’Opéra; mais à quoi bon ? C’est-à-dire. J’ai pensé un instant y aller pour qu’en m’y montrant jolie cela vienne aux oreilles de Jules. Et pourquoir faire ? Je ne sais pas. Enfin est-ce bête ! Est-ce fou, que je plaise à des gens à qui je ne tiens pas du tout et qu’en revanche... Oh ! c’est sûr que je ne lui plairai pas. Et puis cette Mackay le tient et puis il n’a pas le temps... Mais ce serait si gentil, si charmant, si bien ! Je serais si contente !
Це було б так... Тільки не треба йому цього показувати; кажуть, Брезло сама йому на шию вішалася, але... Що він любить лише білявок... І це він сам каже. Це поганий смак. Треба бути обережною, тим паче що це справді було б коту під хвіст, бо ж, зрештою, я не маю серйозних намірів щодо цього великого митця. Чи вийшла б я за нього? Ні. То й що ж тоді?
Ce serait si... Seulement il ne faut pas le lui montrer, il paraît que Breslau s’est jetée à sa tête mais... Qu’il n’aime que les blondes... Et c’est lui-même qui le dit. C’est de mauvais goût. Il faut faire attention d’autant plus que ce serait vraiment pour le roi de Prusse, car enfin je ne lui en veux pas sérieusement à ce grand artiste. L’épouserais-je ? Non. Eh bien alors ?
То й що ж тоді? А потім... хтозна... А все ж... Однак... Зрештою... Та й нащо вічно копирсатися казна-куди. Мені шалено хочеться сподобатися цьому великому чоловікові — ось і все. І Сен-Марсо теж. Котрому більше? Байдуже котрому. Одного з них мені вистачило б. Це інтерес... у житті. Моє обличчя від цього змінилося, я набагато гарніша, шкіра напнута, свіжа, оксамитова, очі жваві й блискучі. Зрештою, це дивно. Що ж робить справжнє кохання, якщо такі дурнички справляють такий вплив?
Eh bien alors ? Et puis... on ne sait pas... Pourtant... Cependant... En somme... Enfin pourquoi toujours fouiller jusqu’à je ne sais ou. J’ai une envie folle de plaire à ce grand homme et voilà tout. Et à Saint Marceaux aussi. Auquel d’avantage ? N’importe auquel. Un d’eux me suffirait. C’est un intérêt... Dans la vie. Ma figure en est changée, je suis bien plus jolie, la peau est tendue, fraîche, veloutée, les yeux éveillés et brillants. Enfin, c’est curieux. Que doit faire le véritable amour si de telles niaiseries produisent cet effet ?
Примітки
Bourse — Паризька біржа, колонаду якої Пʼєро намалював на вивісці; але bourse означає також «гаманець», звідси його пантоміма з виготовлення гаманців: він покине живопис заради грошей. ↩
Рядок із вірша В. Гюго «Oh! nʼinsultez jamais une femme qui tombe!» (збірка «Пісні сутінків», 1835) — гра слів на «впалій жінці» (морально занепалій) і жінці, що падає фізично. ↩