❦
Вівторок, 1 травня 1883
Mardi 1er mai 1883
Тоні дбав про мою картину рівно так само, як про Алісин малюнок, що його він має за відхилений. Тож я була неабияк дурна, поклавшись на нього одного. Я ж бо знаю декого з членів журі. Бастьєн всемогутній, Каролюс, Жервекс, Карʼє-Бельоз... Ось так.
Tony s’est autant occupé de mon tableau que du dessin d’Alice qu’il croit refusé. Aussi j’ai été bien bête de me fier à lui seul. Moi qui connais quelques membres du jury. Bastien est tout puissant, Carolus, Gervex, Carrier-Belleuse... Voilà.
Я й слова не сказала жодному з них... Це Жюліан мені про все це говорить. Ми зустрічаємо його в Салоні. Вони навіть не знали, чи я щось надсилаю і що саме надсилаю, — ці члени журі, якими, на його думку, я мала б скористатися.
Je n’ai pas dit un mot à aucun de ceux-là... C’est Julian qui me parle de tout cela. Nous le rencontrons au Salon. Ils ne savaient même pas si j’envoyais ou ce que j’envoyais, ces membres du jury dont il croyait que j’allais me servir.
Я в темно-зеленій сукні, такий самий капелюшок із пірʼям. Ансамбль вельми шляхетний. Не розумію, як я могла любити ексцентричні речі пʼять-шість років тому.
je suis en robe gros-vert, chapeau pareil à plumes. Ensemble très noble. Je ne comprends pas comment j’ai pu aimer les choses excentriques il y a cinq, six ans.
Я навчилася вбиратися з художньою простотою і дуже добрим смаком. Висловлююся, мов куховарка... Та що ж я хотіла сказати? Ага, ось що: ця сукня щільно облягає в талії, з невеличким прямим комірцем із зеленого оксамиту, по якому повзе павук замість тих жахливих тваринок за модою, як-от мухи, ящірки і таке інше. І ні тіні втоми.
Je suis arrivée à m’habiller avec une simplicité artistique et très bon genre. Je m’exprime comme un cuisinière... Enfin qu’est-ce que je voulais dire ? Oui, c’est que cette robe est toute collante à la taille avec un petit col droit en velours vert sur lequel court une araignée au lieu de ces horribles animaux à la mode, tels que mouches, lézards etc etc. Et pas l’ombre de fatigue.
навскоси
І що Жюль вважає цю сукню чарівною.
en travers Et que Jules trouve cette robe charmante.
Я піднесена на кілька днів. Хіба ж утомлюєшся, веселячись? Моє обличчя, хоч і таке вразливе, нічого не виказує — я свіжа, з блискучими очима. Це щастя, бо ми зустрічаємо Бастьєнів самих. Ґавіні нарешті має змогу познайомитися з Жюлем і відрекомендовує йому колишнього міністра Шевро. Бастьєн зволить балакати, гуляти й сидіти з нами.
Je suis montée pour quelques jours. Est-ce qu’on se fatigue en s’amusant. Ma figure même si impressionnable ne se ressent de rien, je suis fraîche et les yeux bien brillants. C’est une chance, car nous rencontrons les Bastien seuls. Gavini est enfin à même de faire la connaissance de Jules et lui présente à lui l’ancien ministre Chevreau. Bastien daigne causer, se promener et s’asseoir avec nous.
Це я весь час відвертаюся й відходжу... зі страху побачити, що надходить Маккей, або зі страху обтяжити його побачити його?, коли він захоче піти. І поки Ґавіні веде мене подивитися казна-що в інших залах, наші матері розлучаються з обома братами. Тоді ми знову знаходимо Жюліана, якому я в захваті звіряюся...
C’est moi qui tourne et m’éloigne à chaque instant... de peur de voir arriver la Mackay ou de le gêner de le voir ? désireux de partir. Et pendant que Gavini m’emmène voir je ne sais quoi dans d’autres salles, mes mères se quittent avec les deux frères. Alors nous retrouvons Julian à qui je fais des confidences exaltées...
Потім Карʼє-Бельоз і Жервекс. Жервекс дуже милий. Вони пропонують перевісити мою картину нижче. Якби це було можливо, це було б дуже приємно. А насамкінець ми зустрічаємо Кловіса Юґа біля скульптури. Ця мить майже завжди дуже приємна — спускаєшся трохи втомлений, усі чоловіки врешті всідаються на лави серед квітів.
Puis Carrier-Belleuse et Gervex. Gervex est très gentil. Ils m’offrent de faire descendre mon tableau. Si ça se pouvait, ce serait bien agréable. Et enfin c’est Clovis Hugues que nous rencontrons à la sculpture. Ce moment est très agréable presque toujours, on descend un peu fatigué, tous les hommes finissent par s’asseoir sur des bancs au milieu de fleurs.
Це наче прогулянка на курорті. Мені хочеться написати портрет Кловіса Юґа; цьогоріч є один його портрет, дуже прикрашений і жахливий.
C’est comme une promenade de ville d’eaux. J’ai envie de faire le portrait de Clovis Hugues, il y en a un cette année très embelli et affreux.
Біля виходу ми знову зустрічаємо Жюля. Він милий, але позер. До того ж я весь час боюся йому набриднути... Це невесело. У цього малого чоловіка, певно, черстве серце. Він любить тільки своє мистецтво, і має рацію, та все ж я хотіла б бачити в ньому щось відвертіше, ширше; може, це тому, що ми йому набридаємо.
Nous retrouvons Jules à la sortie. Il est gentil mais c’est un poseur. Et puis j’ai peur tout le temps de l’ennuyer... Ce n’est pas drôle. Ce petit homme doit avoir le cœur sec. Il n’aime que son art, il a raison, cependant je lui voudrais un air plus franc, plus large; c’est peut-être parce que nous l’ennuyons.
А все ж важко бути стриманішою... І все ж... Зрештою, треба було б, щоб я йому щиро подобалася... А цього немає. Це відчувається; той інший запевняє, що я йому дуже приємна і що він вважає мене талановитою і що я... Але з ним мені ніяково.
Pourtant il est difficile d’être plus discrète... Cependant... Enfin il aurait fallu que je lui plaise franchement... Et ça n’y est pas. Ça se sent, l’autre assure que je lui suis très sympathique et qu’il me trouve du talent et que je suis... Mais je me sens gênée avec lui.
Він прийде на обід у пʼятницю, і це мене бентежить. Йому це не до вподоби, він зробить це, мабуть, заради брата... Прикро.
Il va venir dîner vendredi et ça me gêne. Ça ne l’amuse pas, il le fera peut-être pour son frère... C’est embêtant.
Зрештою, потім ми йдемо до Дусе й Жело по капелюшки! Я в звитяжному настрої, у пориві красномовства: про капелюшки кажу речі дотепні й милі, так само як у Салоні розгортала розкішні фрази про естетику й примушувала слухати себе Жервекса, Жюліана й Карʼє-Бельоза. Я подобаюся цьому останньому, і це не справляє мені ані найменшої втіхи.
Enfin, après nous allons chez Doucet et Gelot pour des chapeaux ! Je suis d’une humeur conquérante et en verve d’éloquence, trouvant à propos de chapeaux des choses spirituelles et gentilles, de même qu’au Salon déroulant des phrases magnifiques sur l’esthétique et me faisant écouter de Gervex et de Julian et de Carrier-Belleuse. Je lui plais à celui-là et ça ne me fait pas le moindre plaisir.
О! Ще б і ніч не спати, їздити верхи, приміряти сукні, малювати картини й розповідати приємні речі. Бувають такі дні...
Oh ! encore, passer la nuit, monter à cheval, essayer des robes et faire des tableaux et raconter de jolies choses. On a des jours...
А Салон. Що ж, він гірший, ніж зазвичай. Візьмімо спершу головних. Каролюс розмʼяк, Даньян не виставлявся, Сарджент посередній. Жервекс пересічний. Геннер чарівний. Це гола жінка, що читає. Штучне освітлення, і все це повите якоюсь імлою, але такого вишукано чарівного тону, що почуваєшся весь оповитий цією дивовижною магічною імлою. Жюль надзвичайно ним захоплюється. Картина Казена, яку я люблю менше за його пейзажі почуття. Це Юдит, що виходить із міста, аби йти до Олоферна. Я не досить придивлялася, щоб зазнати «чару, який має від неї линути», але вражає те, що вигляд Юдиті не виправдовує полону Олоферна.
Et le Salon. Eh bien il est plus mauvais que d’habitude. Prenons d’abord les principaux. Carolus est ramoli, Dagnan n’a pas exposé, Sargent est médiocre. Gervex ordinaire. Henner est ravissant. C’est une femme nue qui lit. Eclairage artificiel et le tout baigné d’une sorte de vapeur mais d’un ton si précieusement adorable qu’on se sent tout enveloppé de cette merveilleuse vapeur magique. Jules l’admire énormément. Un tableau de Cazin que j’aime moins que ses paysages de sentiment. C’est Judith qui sort de la ville pour aller chez Holopherne. Je n’ai pas assez regardé pour subir « le charme qui doit s’en dégager », mais ce qui frappe c’est que l’aspect de Judith n’excuse pas l’enchaînement de Holopherne.
Картина Бастьєна не захоплює мене цілковито. Обидві постаті бездоганні. Дівчинка, яку видно зі спини, голова, з якої видно лише щоку, і ця рука, що бгає квітку, — і все це сповнене поезії, почуття, спостережливості, доведених до найвищого ступеня.
Le tableau de Bastien ne m’enlève pas complètement. Les deux figures sont irréprochables. La fillette vue de dos, la tête dont on ne voit que la joue, et cette main qui tourmente une fleur et tout cela est d’une poésie, d’un sentiment, d’une observation poussés au suprême degré.
Ця спина — поема. Рука, що її ледь видно, — шедевр. Відчуваєш, що він хотів виразити. Дівчинка трохи схиляє голову й не знає, куди подіти ноги, що завмерли в чарівно-незграбній позі.
Ce dos est un poème. La main qu’on voit à peine est un chef d’œuvre. On sent ce qu’il a voulu exprimer. La petite baisse un peu la tête et ne sait que faire de ses pieds qui ont une pose d’un embarras charmant.
Юнак теж дуже вдалий. Але дівчина — це сама грація, сама молодість, сама поезія. Це правдиво, це влучно, це відчуто, це тонко, це делікатно.
Le jeune homme est très bien aussi. Mais la jeune fille est la grâce, la jeunesse, la poésie même. C’est vrai, c’est juste, c’est senti, c’est fin, c’est délicat.
А ще тут є геть неприємний пейзаж. Окрім того, що можна було б обрати не таке зелене місце, його ще й слід було виконати так, щоб він не виступав уперед. Йому бракує повітря. Чому? Кажуть, що фон надто масний від фарби. Одне слово, важкий.
Maintenant il y a un paysage tout à fait désagréable. Outre qu’on aurait pu choisir un endroit moins vert, il aurait fallu aussi l’exécuter de façon à ce qu’il ne vienne pas en avant. Ça manque d’air. Pourquoi ? On dit que le fond est trop empâté. Enfin, c’est lourd.
А Брезло? Брезло — це добре, але відчувається, що вона збентежена. Це знов-таки добрий живопис, але ця картина нічого не промовляє, і тон у неї гарний, та пересічний. Це люди, що пʼють чай біля коминка. Міщанський інтерʼєр без характеру. Брюнетка, білявка, юнак. Вигляд у них дуже поважний. Бракує затишку! Я гадала, що це буде стисліше й затишніше. Це нічого не виражає. Вона стільки говорить про почуття, а проте не видається мені обдарованою з цього боку... Її портрет добрий, та й годі.
Et Breslau ? Breslau c’est bien, mais on la sent troublée. C’est encore de la bonne peinture, mais ce tableau ne dit rien et il est d’un ton joli mais commun. Ce sont des gens qui prennent un thé auprès de l’âtre. Intérieur bourgeois, sans caractère. Une brune, une blonde, un jeune homme. Ils ont l’air très grave. Ça manque d’intimité ! J’aurais cru que ce serait plus ramassé et plus intime. Ça n’exprime rien. Elle qui parle tant de sentiment ne me parâit pas douée de [ce] côté là... Son portrait est bon mais voilà tout.
А я? Що ж, голова Ірми приємна й написана доволі сміливо. Але це річ без претензій. А сама картина видалася мені темною і, хоч і зроблена на пленері, такого враження не справляє. Стіна не схожа на стіну, це небо, мальоване полотно, що завгодно. Голови вдалі. Але цей фон жахливий. А все ж це заслуговувало б на краще місце, надто коли бачиш набагато гірші речі на найкращих місцях; усі згодні, що голови, надто голова старшого, дуже вдалі. Імовірно, я могла б краще зробити решту, бо це порівняно легко, але я не мала часу.
Et moi ? Eh bien la tête d’irma est agréable et d’une peinture assez franche. Mais c’est une chose sans prétention. Et le tableau m’a paru sombre et quoique fait en plein air, il n’en a pas l’air. Le mur n’a pas l’air d’un mur, c’est un ciel, une toile peinte, tout ce qu’on veut. Les têtes sont bien. Mais ce fond est désastreux. Pourtant cela mériterait une meilleure place, surtout quand on voit des choses tellement inférieures sur la cimaise, tout le monde est d’accord pour dire que les têtes, celle de l’aîné surtout sont très bien. Il est probable que j’aurais pu faire mieux le reste, puisque c’est relativement facile, mais j’ai pas eu le temps.
Побачивши свою картину розвішеною там, я навчилася більше, ніж за пів року в майстерні. Салон — велика наука... Ще ніколи я не розуміла цього так добре.
En revoyant mon tableau accroché là, j’ai appris plus qu’en six mois d’atelier. Le Salon est un grand enseignement... Je ne l’ai jamais si bien compris.