❦
Понеділок, 30 квітня 1883
Lundi 30 avril 1883
Вернісаж. Вбираюся в чорне й сірий капелюшок. Тітка й Аліса зі мною; цілий ранок минає з Канроберами, паном де ля Туром, Божидаром і Сотеро, якого ми проведемо всередину о девʼятій. Сніданок із Ґайярами й Божидаром, що не відходить від нас.
Vernissage. Je me mets en noir et chapeau gris. Ma tante et Alice avec moi, toute la matinée se passe avec les Canrobert, M. de la Tour, Bojidar et Sautereau que nous ferons entrer à neuf heures. Déjeuner avec les Gaillard et Bojidar qui ne nous quitte pas.
А під час сніданку проходить пишний кортеж... Жюль. Великий, єдиний, справжній, неповторний. Зі своїм братом, зі Стефані та ще однією. Це мене вельми прикро вражає. Я шукала його цілий ранок, і ось — по обіді його вже не дістати.
Et pendant le déjeuner passe un cortège imposant... Jules. Le grand, le seul, le vrai, l’unique. Avec son frère et Stéphanie et une autre. Ça m’ennuie beaucoup. Je l’ai cherché toute la matinée et voilà que plus moyen de l’avoir l’après-midi.
Зрештою ми знову зустрічаємося, і Еміль підходить до нас; я вдаю, ніби не бачу того іншого з його Анастасі. Та зрештою це дитячі вибрики. А Божидар з Алісою аж тремтять від того, що говорять із цим великим чоловіком. Мало хто вміє розпалювати голови так, як я, — я їх запалюю. Розумієте, це служить мені за ширму, я не сама. Сотні зустрічей із друзями. Еміль каже, що його брат дуже вдоволений моєю картиною. Що поганий лише фон, стіна недостатньо означена, але що ідея, почуття, тон, рисунок — усе це видає художницю і що він дуже вдоволений.
Enfin nous nous rencontrons encore et Emile vient à nous, je fais semblant de ne pas voir l’autre avec son Anastasie. Enfin c’est de l’enfantillage. Quant à Bojidar et Alice ils sont bouleversés de parler à ce grand homme. Peu de personnes savent monter les têtes comme moi, je les enflamme. Vous comprenez cela me sert de paravent, je ne suis pas seule. Cent rencontres d’amis. Emile dit que son frère est très content de mon tableau. Qu’il n’y a que le fond qui est mauvais, le mur pas assez indiqué, mais que l’idée, le sentiment, le ton, le dessin, tout est d’un artiste et qu’il est très content.
Я не хочу його слухати — треба, щоб це повторив мені сам справжній, єдиний, неповторний. Бо тільки-но ці мерзенні жінки його відпускають, Еміль кидається до нього й веде його до нас, і ми аж завмираємо.
Je ne veux pas l’écouter, il a fallu que le vrai, le seul, l’unique me le répétât. Car sitôt que ces ignobles femmes le lâchent Emile se précipite et nous l’amène, nous sommes bouleversés.
Ми гуляємо разом, і щоразу, коли його чи наші друзі стають нам на заваді, я в нестямній тривозі, як би він від мене не вислизнув. Зрештою ми йдемо сісти до буфету й випити трохи шампанського. Я між двома братами, Брезло за сусіднім столиком; Жюлеві не до вподоби, як його розвісили. Я обожнюю, коли він каже мені, що це добре, — він щирий, незалежний, справедливий. Жодного упередження, жодної школи, жодної впертості.
Nous nous promenons ensemble et chaque fois que des amis à lui ou à nous viennent se jeter en travers je suis dans des inquiétudes incensées qu’il ne m’échappe. Enfin nous allons nous asseoir au buffet et prendre un peu de champagne. Moi entre les deux frères, Breslau à une table à côté, Jules n’aime pas son exposition. J’adore quand il me dit que c’est bien, il est sincère, indépendant, juste. Pas de parti pris, pas d’école, pas d’entêtement.
Мені випадає щастя розмовляти з ним. О, як же мені весело гуляти з ним, і тільки-но той інший, фальшивий, архітектор збирався з кимось побалакати, я посилала по нього Алексіса чи Божидара. А втім, що з того? Це була Брезло. І чесний архітектор вважає, що це негарно: «Ви ж маєте стільки переваг над нею». Овва, я так не вважаю. Вольф присвятив їй кілька рядків, мені — нічого. Та й, зрештою, не велика честь — відбити в неї фальшивого Бастьєна. Справжній із нею й не говорив. Отже, мені випало щастя розмовляти з ним.
J’ai le bonheur de causer avec lui. Oh ! je m’amuse, me promenant avec lui et dès que l’autre, le faux, l’architecte allait causer avec quelqu’un, je l’envoyais chercher par Alexis, ou par Bojidar. Pourtant quoique ? Ça a été Breslau. Et l’honnête architecte trouve que ce n’est pas gentil; « Vous avez tellement d’avantages sur elle ». Tiens je ne trouve pas. Wolff lui a consacré quelques lignes, à moi rien. Et puis c’est vraiment pas énorme de lui enlever le faux Bastien. Le vrai ne lui a pas parlé. Donc j’ai eu le bonheur de causer avec lui.
Він пояснив мені свою «Офелію». Хай йому грець! Це не митець пересічного таланту. Він розуміє це геніально. Те, що він мені про неї сказав, скромне в найпотаємніших глибинах душі. Це справді прекрасно — так розуміти мистецтво, так відчувати, як відчуває він. Він бачить її не лише як божевільну — це нещасна від кохання1, це безмежне розчарування, гіркота, відчай, кінець усього, нещасна від кохання з рисою божевілля. Це найзворушливіша, найсумніша, найвідчайдушніша постать...
Il m’a expliqué son Ophélie. Diable ! Ce n’est pas un artiste de talent ordinaire. Il comprend cela d’une façon absolument géniale. Ce qu’il m’en a dit est modeste dans les profondeurs les plus intimes de l’âme. C’est vraiment beau de comprendre ainsi l’art, de sentir comme il sent. Il ne la voit pas en folle seulement, c’est une misérable d’amour, c’est l’immense désenchantement, l’amertume, le désespoir, la fin de tout, la misérable d’amour avec un trait de folie. C’est la figure la plus touchante, la plus triste, la plus désespérée...
Я від цього шаленію. Геній — це прекрасно.
J’en suis folle. C’est beau le génie.
Цей малий негарний чоловік видається прекраснішим і привабливішим за янгола. Хочеться провести все життя, слухаючи його й супроводжуючи в його піднесених трудах. Та й говорить він так просто. Він відповів на щось, що йому казали: «Я бачу стільки поезії в природі» — з такою щирою відвертістю, що я лишаюся вся оповита невимовним чаром.
Ce petit homme laid apparaît plus beau et plus attrayant qu’un ange. On a envie de passer sa vie à l’entendre et à le suivre dans ses sublimes travaux. Enfin il parle si simplement. Il a répondu à je ne sais quoi qu’on lui disait: « Je trouve tant de poésie dans la nature », avec un accent de sincérité si franche que j’en reste tout enveloppée d’un charme inexprimable.
Я перебільшую, я відчуваю, що перебільшую.
J’exagère, je sens que j’exagère.
Та зрештою, дещо в цьому є.
Enfin, il y a de ça.
Отже, ми виходимо разом, і перед виходом настає чудова мить, коли поряд опиняємося Каролюс, Тоні, Жюль, Еміль, Карʼє-Бельоз, Едельфельт і великий, єдиний, справжній, той інший — Сен-Марсо, нарешті. Я красуюся перед Жюлем, обожнюючи цього безволосого скульптора. Це чверть години тріумфу.
Donc nous sortons ensemble et il y a avant de sortir un beau moment lorsque nous nous trouvons Carolus, Tony, Jules, Emile Carrier-Belleuse, Edelfelt et le grand, le seul, le vrai, l’autre, Saint Marceaux enfin. Je pose devant Jules pour adorer ce scultpeur sans cheveux. C’est un quart d’heure de triomphe.
А Салон? Що ж, про нього я розповім вам завтра.
Et le Salon ? Eh bien je vous parlerai demain.
Шоста година ранку; находившись від девʼятої до шостої вечора, ми побували в Ґавіні, потім обідали в нас. Алексіс, Божидар, Дюсотуа, Сент-Аман. А потім костюмований бал у Фалєєвих, де ми веселимося — не танцюючи з купою незнайомців, а розмовляючи в маленькій вітальні. Божидар, Діна, Алексіс, Дюсотуа, Еміль, Рошфор (молодший).
Il est six heures du matin, après avoir marché de neuf à six heures du soir nous avons été chez les Gavini, puis dîner chez nous. Alexis, Bojidar, Dusautoy , Saint Amand. Et puis bal costumé chez les Faleyeff ou nous nous amusons, pas à danser avec un tas d’inconnus mais à causer dans le petit salon. Bojidar, Dina, Alexis, Dusautoy, Emile, Rochefort (le jeune).
навскоси Перед балом ми заходимо покрасуватися перед Ґавіні, ми в масках: Діна — маленькою японочкою2, Еміль Бастьєн — дуже гарним розбійником, Божидар — учнем аптекаря, а я — Рекамʼє3... Сліпуча й гарненька. Зрештою, я мушу бути ласкавою з Емілем — він був такий милий на вернісажі. Завдяки йому той інший півтори години був зі мною. Я весь час домагаюся, щоб він сказав мені, чи «прихильно дивиться на захоплення свого брата». Він боїться відповісти, і це врешті заводить цілу розмову, де я говорю про свої чисті, приязні, прості почуття. Бо ж якби це було не так, я б ніколи не наважилася — це було б надто делікатно.
en travers Avant le bal nous entrons nous faire admirer des Gavini, nous sommes masqués, Dina en petite mousmé, Emile Bastien en brigand très beau, Bojidar en garçon apothicaire et moi en Récamier... Epatante et jolie. Enfin il faut bien que je sois gentille avec Emile, il a été si gentil au vernissage. Grâce à lui j’ai eu l’autre pendant une heure et demie. Je veux tout le temps qu’il me dise s’il « voit d’un œil favorable les débordements de son frère ». Il a peur de répondre et enfin cela amène toute une conversation ou je parle de mes sentiments purs, sympathiques, simples. Car enfin si ce n’était pas comme ça jamais je n’oserais, ce serait trop délicat.
Він пояснює мені, що «те, про що я хочу говорити», не є чимось таким, що мало б... і що він не може нічого сказати, і що всякий чоловік... і що, зрештою, чого я хочу дізнатися — «чи становище, у якому нині перебуває його брат, мені видається...» І що дівчатам не личить, і що, зрештою, чи мене це саму бентежить? І я відповідаю.
Il m’explique que « ce dont je veux parler » n’est rien qui doive... et qu’il ne peut rien dire et que tout homme... et que enfin qu’est-ce que je veux savoir « si la situation dans laquelle se trouve actuellement son frère me paraît... » Et que les jeunes filles ne doivent pas, et que enfin moi-même ça m’ennuie t-il ? Et je réponds.
— Та звісно, мене це дуже бентежить; оскільки це почуття, у якому не сором зізнатися, безкорисливе, просте, я кажу про нього зовсім просто.
— Mais oui, ça m’ennuie beaucoup comme c’est une sentiment avouable, désintéressé, simple, je le dis tout simplement.
— Що ж, ви маєте чудово знати, що думаю про це я... То навіщо ж питати?
— Eh bien vous devez savoir parfaitement ce que j’en pense moi... Alors pourqoi le demander ?
— Ах! Ви дивитеся на це неприхильно!.. Я так і знала!
— Ah ! vous ne voyez pas d’un œil favorable !... Je le savais bien !
— Та я ж нічого не кажу
— Mais je ne dis rien
— Я прикриваюся почуттями Божидара, щоб виправдати свої.
— Je mets en avant les sentiments de Bojidar pour justifier les miens.
А втім, ми повернулися до вітальні нестямні. І за обідом тільки й чулося:
Du reste nous sommes rentrés au salon affolés. Et à dîner ce n’était que:
— Він молодий!
— Il est jeune !
— Він гарний!
— Il es beau !
— Він має талант!
— Il a du talent !
— Геній!
— Du génie !
— Тільки він один!
— Il n’y a que lui !
— О! Так!
— Oh ! oui !
— Він молодий.
— Il est jeune.
— Він гарний і таке інше, і таке інше, і таке інше.
— Il est beau etc. etc. etc.
А той учорашній ранковий прийом, що я про нього забуваю. Це було чарівно. Цього разу добірне товариство, усього сімдесят осіб. Маршальша Канробер із донькою, віконтеса де Жанзе. Пані й панна де Раман, Ґавіні; росіяни та інші — я матиму повний список.
Et la matinée d’hier que j’oublie. C’était ravissant. Du beau monde cette fois, soixante-dix personnes en tout. La maréchale Canrobert et sa fille, la vicomtesse de Janzé. Mme et Mlle de Ramand, Gavini; des Russes et d’autres, j’aurai la liste complète.
Чоловіки. І Жюдік співала. Це найтонша комедіантка Парижа.
Des hommes. Et Judic a chanté. C’est la plus fine comédienne de Paris.
Вона всіх нас довела до сліз посеред цієї вітальні. Вона поетична, як Бастьєн, і я не розумію, чому їй навʼязують простацький жанр.
Elle nous a fait pleurer tous, au milieu de ce salon. Elle est poétique comme Bastien et je ne comprends pas q’on lui impose le genre canaille.
Моя коротка записочка привела Еміля, який не мав прийти. Я була написала: «Усі вважають, що я була нелюбʼязна. Але ви не повинні сприймати як образу для себе дитячу досаду, спричинену третьою особою».
Mon petit mot a amené Emile qui ne devait pas venir. J’avais écrit: « Tout le monde trouve que je n’ai pas été gentille. Mais vous ne devez pas prendre comme désobligeant pour vous un dépit de petite fille provoqué par un tiers. »
Мене надто розпестили; одне слово, три чарівні навіженки були вчора розчаровані. Що ж до мене, то це, дяка Богові, скінчилося, бо я знаю, що за пʼять-шість років він стане і членом Інституту4, а я буду у своєму розквіті. Будьте ласкаві передати цьому майбутньому академікові це запрошення, яким він однаково не скористається, дарма, тим гірше для нас. А втім, він має цілковиту рацію не марнувати себе по салонах, і відтепер я вважаю його достатньо запрошеним, щоб він зʼявився сам, без благань.
On m’a trop gâtée, en somme trois charmantes folles ont été désappointées hier soir. Pour ce qui est de moi c’est grâce à Dieu fini, car je sais que dans cinq ou six ans il sera devenu et membre de l’institut et moi dans ma fleur. Veuillez transmettre à ce futur académicien cette invitation dont il ne fera rien, tant pis, pour nous. Il a joliment raison du reste de ne pas aller se dépenser dans les salons, et à partir de ce moment je le consi-dère comme assez invité pour qu’il s’amène tout seul sans supplication.
Жахливо те, що я підозрюю: цей мерзенний архітектор не переказує всіх цих почуттів своєму великому братові; ось що було б огидно! Він сказав мені в неділю, що його Жюль не знає про всі ці почуття. Як це, негіднику! Він нічого не знає!
Ce qu’il y a d’effrayant c’est que je le soupçonne cet ignoble architecte de ne pas faire part de toutes ces émotions à son grand frère; c’est ça qui serait abominable ! Il m’a dit dimanche que son Jules ne sait pas toutes ces émotions. Comment misérable ! Il ne sait rien !
Ах! Справді, не варто й старатися... Життя безглузде. Я й сьогодні ввечері це казала. І так гадаю.
Ah ! vraiment c’est pas la peine... La vie est absurde. Je le disais encore ce soir. Et je le pense.
Якби справжній любив мене так, як фальшивий, я була б шалено щаслива.
Si le vrai m’aimait comme le faux, je serais follement heureuse.
Примітки
Фр. misérable dʼamour — приблизно «нещасна, яку згубило кохання»: власний вислів Жюля Бастьєна-Лепажа про його «Офелію», як переказує Марі. ↩
Фр. mousmé — японською «молода дівчина»; тут японський костюм. Слово популяризував Пʼєр Лоті в романі «Пані Хризантема» (1887). ↩
Фр. en Récamier — вбрана як Жюлі Рекамʼє (1777—1849), славетна красуня й господиня салону, чий портрет роботи Давида зображує її в білій сукні ампір на кушетці, — взірцевий елегантний костюм. ↩
Фр. membre de lʼInstitut — член однієї з академій Французького інституту. ↩