❦
Неділя, 22 квітня 1883
Dimanche 22 avril 1883
Лише дві пастелі прийняли з першим номером. Мою і Брезлину.
Il n’y a eu deux pastels reçus avec n° 1. Le mien et celui de Breslau.
Брезлина картина висить не на найкращому місці. Зате її портрет доньки управителя «Фігаро» — на найкращому місці.
Le tableau de Breslau n’est pas sur la cimaise. Mais son portrait de la fille de l’administrateur du « Figaro » est sur la cimaise.
Моя картина теж висить не на найкращому місці, але Тоні запевняє, що її дуже добре видно і що картина під нею невелика. Голова Ірми — на найкращому місці й у кутку, тобто на почесному. Одне слово, він каже, що мене розвісили вдало.
Mon tableau n’est pas sur la cimaise non plus, mais Tony assure qu’on le voit très bien et que le tableau qui est dessous n’est pas grand. La tète d’irma est sur la cimaise et dans un angle, par conséquent place d’honneur. Enfin il dit que j’ai une bonne exposition.
Та оскільки картина висить не на найкращому місці, Макіавеллі нашіптує мені засіб. Я щойно написала чудовому, наївному архітекторові листа, де кажу йому, що проти мене плетуть змову, наслідком якої стануть кілька неприхильних рядків Вольфа про мою виставлену роботу.
Seulement comme le tableau n’est pas sur la cimaise Machiavel me souffle un moyen. Je viens d’écrire à l’excellent, au naïf architecte une lettre ou je lui dis qu’il se trame contre moi une machination dont le résultat serait quelques lignes désobligeantes de Wolff sur mon exposition.
Вольф мене не знає й не матиме підстав не прийняти цих відомостей, тим паче що подасть їх йому добродій, який... Але це надто довго пояснювати. Одне слово: ви, що знаєте Вольфа, якби ж ви могли відбити цей добре підготований удар тощо. Хіба ж не огидно — мусити боротися з такою лихою волею, ще навіть не маючи таланту. Аж кортить розлютити весь світ; як мені хочеться мати талант і статті про себе! Це не по-християнськи, та дарма!
Wolff ne me connaît pas et n’aura pas de raison pour ne pas accueillir ces renseignements d’autant plus qu’ils lui seront fournis par un monsieur qui... Mais c’est trop long à expliquer. Enfin vous qui connaissez Wollf si vous pouviez parer ce coup bien monté etc. N’est-ce pas abominable d’avoir à lutter contre tant de malveillance avant même d’avoir du talent. Ça donne envie d’enrager le monde et je voudrais bien avoir du talent et des articles ! Ce n’est pas chrétien mais tant pis !
Побачимо, чи буде з цього якийсь пожиток. Написано поганим пером, є плями, — одне слово, я наче в полоні бурхливого хвилювання.
Nous verrons si ça servira à quelque chose. C’est écrit avec une mauvaise plume, il y a des pâtés, enfin j’ai l’air d’être en proie à une vive émotion.
Майже щовечора в нас гості на обіді — Енгельгардти, Дюсотуа, чи княжна, чи все це разом. Я слухаю їх і кажу собі: ось люди, що нічого не роблять і проводять життя в дурничках та плітках. Вони щасливіші за мене... Їхні турботи інакші, а страждають вони не менше. І не тішаться всім так, як я. Безліч речей вислизає від них — дрібниці, тонкощі, відблиски, що для мене є полем спостережень і джерелом утіх, не знаних простолюдові. Та, певно, я й чи не більше за багатьох схильна до цих споглядань — як величі природи, так і тисячі паризьких дрібниць. Перехожий, вираз очей дитини чи жінки, оголошення, та мало що ще! Коли я йду до Лувру — перетнути двір, піднятися сходами по жолобу, протертому мільйонами ніг, що по них ступали; відчинити ці двері, і люди, яких там зустрічаєш, — їм вигадуєш історії, простежуєш їхнє потаємне єство, уявляєш їхнє життя; за мить — уже інші думки, інші враження... Усе це сплітається, і все це розмаїте. Тут є привід до... Та хіба я знаю. І якщо від часу цього великого лиха я менша за всіх, то, може, є й якесь відшкодування...
Comme presque tous les soirs il y a du monde à dîner, les Engelhardt, Dusautoy, ou la princesse ou, tout ça ensemble. Je les écoute et me dis que voilà des gens qui ne font rien et qui passent leur vie à dire des niaiseries ou des potins. Ils sont plus heureux que moi... Leurs tracas sont autres et ils souffrent autant. Et ils ne jouissent pas autant que moi de tout. Une quantité de choses leur échappent, des riens, des subtilités, des reflets qui sont pour moi un champ d’observations et une source de plaisirs inconnus du vulgaire. Mais aussi je suis peut être plus sujette que beaucoup à ces contemplations, des grandeurs de la nature autant que des mille détails de Paris. Un passant, une expression d’yeux d’enfants ou de femme, une annonce, que sais-je ? quand je vais au Louvre, traverser la cour, monter l’escalier par le sillon tracé par les millions de pieds qui l’ont foulé; ouvrir cette porte, et les gens que l’on y rencontre, on leur prête des histoires, on les suit dans leur être intime, on se représente leur vie; en un instant, puis d’autres pensées, d’autres impressions... Tout cela s’enchaîne et tout cela est divers. Il y a là sujet à ... Est-ce que je sais. Et si depuis ce grand malheur je suis moins que tout le monde, il y a peut-être des compensations...
О! Ні. Усі це знають, і перше, що мають сказати, називаючи мене: вона трохи глуха, знаєте? — Не розумію, як я можу це писати.
Oh ! Non. Tout le monde le sait et la première chose que l’on doit dire en me nommant: elle est un peu sourde vous savez ? - Je ne sais comment je puis l’écrire.
Хіба ж можна звикнути до такого лиха! Хай би це спіткало старого чоловіка, стару жінку, якогось бідаря. Але істоту молоду, живу, трепетну, що шаленіє від жаги життя!!!
Est-ce qu’on peut s’habituer à une telle misère ! Que cela arrive à un homme âgé, à une vieille femme, à un malheureux. Mais à un être jeune, vivant, vibrant, enragé de vie !!!