Субота, 21 квітня 1883

Тиждень я провела доволі весело. Час від часу від майстерні таки є користь. Я скінчила конкурсну роботу і бавлюся, малюючи карикатури.
І поки я бавлюся цими дурничками, Сен-Марсо приходить до нас. Застав саму лише маму. Ах! Та це вже занадто!
Та зрештою, сьогодні ввечері в нас імпровізований костюмований обід, дуже кумедний.
Еміль Бастьєн ішов на костюмований бал і завітав показати своє вбрання розбійника. Тож ми всі перевдягаємося. Я дуже гарненька в образі Рекамʼє — мене вмостили, як на портреті Давида. Аліса — у стилі Людовика XV. Діна — маленькою росіяночкою, Вільвʼєй — напудрений.
А Тоні, що зʼявився посеред цього карнавалу, нашвидкуруч перевдягається еміром.
У мене в майстерні стільки всякого добра, що ми навіть знайшли для нього червоні чоботи.
Лише Жюліан лишається пересічним обивателем, але по обіді я вінчаю його трояндами, наче бога Пана.
І тут зʼявляється пан де Рошфор, дрібний аташе Міністерства закордонних справ, — ми всі ховаємося.
Подумайте лишень, світська молодь цього не розуміє — їй відоме хіба що манірне товариство й непристойний світ. Але чарівна невимушеність митців збила б їх із пантелику, вони наробили б нечемностей. А я залюбки перевдягаюся, сміюся, веселюся, але хай усе буде пристойно — ні слова, ні жесту... нечистого!
Ці люди не хочуть вірити в моє захоплення Сен-Марсо.