❦
Четвер, 22 березня 1883
Jeudi 22 mars 1883
Учора я покликала двох майстрів, які побудували мені каркас статуї у великому розмірі, за тією маленькою, що я зробила з глини. А сьогодні я її прорисувала й надала їй потрібного руху... Мене це дуже захоплює. Святі жінки в малярстві, яких я постараюся написати цього літа. А в скульптурі моя велика турбота — Аріадна. Обидва ці твори замислені з піднесеним почуттям, кажу це, хоч і йдеться про мене.
Hier j’ai appelé deux praticiens qui m’ont construit la carcasse de la statue en grand, d’après la petite que j’ai faite en terre. Et aujoud’hui je l’ai dessinée et lui ai donnée le mouvement voulu... Je suis très empoignée. Les Saintes femmes en peinture que je tâcherai de faire cet été. Et en sculpture ma grande préoccupation c’est Ariadne. Ces deux œuvres sont connues avec un sentiment sublime, je le dis quoique ce soit moi.
Можливо, з них нічого путнього й не вийде, але це могло б бути чудовим.
Je n’en ferai peut-être pas grand chose, mais cela pourrait être merveilleux.
А поки що я роблю цю жінку, яка, по суті, є тією постаттю, що стоїть, постаттю іншої Марі з картини. Тільки в скульптурі, без одягу, а якщо взяти за натуру дівчину, виходить чарівна Навсікая. Вона впустила голову в долоні й плаче. У позі стільки правдивого розпачу, такого повного, такого юного, такого щирого, такого сумного, що мене це дуже захоплює.
En attendant je fais cette femme qui est en somme la figure debout, la figure de l’autre Marie du tableau. Seulement en sculpture, sans vêtements et prenant une jeune fille cela fait une adorable Nausicaa. Elle a laissé tomber sa tête dans ses mains et pleure. Il y a dans la pose un abandon si vrai, un désespoir si complet, si jeune, si sincère, si triste que je suis très empoignée.
Навсікая, дочка царя феаків, — одна з найчарівніших постатей античності. Постать другого плану, але приваблива, зворушлива, цікава.
Nausicaa, fille du roi des Phéaciens est une des plus charmantes figures de l’antiquité. Figure de second plan mais figure attractive, touchante, intéressante.
Я цілком згодна з Уїдою, яка хотіла б задушити стару Пенелопу й одружити Улісса з цією ідеальною дівчиною, що спирається на рожеву мармурову колону батькового палацу й закохується в цього хитруна Улісса під оповідь про його пригоди.
Je suis absolument de l’avis d’Ouida qui voudrait étrangler la vieille Pénélope et marier Ulysse avec cette idéale jeune fille appuyée à la colonne de marbre rose du palais de son père et s’éprenant de cet intrigant d’Ulysse au récit de ses aventures.
Між ними не сказано ані слова, він іде, цей міщанин, до своєї країни й своїх справ. А Навсікая лишається на березі дивитися, як віддаляється велике біле вітрило, і коли все зникає на синьому й порожньому обрії, вона впускає голову в долоні, пальці на обличчі й у волоссі, не дбаючи про свою красу, плечі здійняті, груди стиснуті руками, — вона плаче.
Aucune parole n’est échangée entre eux, il s’en va ce bourgeois retrouver son pays et ses affaires. Et Nausicaa reste sur le rivage à regarder s’éloigner la grande voile blanche et lorsque tout à disparu à l’horizon bleu et désert elle laisse tomber sa tête dans ses mains et les doigts sur la figure et les cheveux, sans soucis de sa beauté les épaules soulevées et le sein écrasé par ses bras elle pleure.
Урок перспективи; Канробери поїхали, Аліса й архітектор лишаються на обід.
Leçon de perspective, les Canrobert partis, Alice et l’architecte restent dîner.
Цей архітектор сьогодні має такий дивний вигляд, що я подумала, ніби він пʼяний. Не те щоб він поводився непристойно, а просто якась постава, не знаю яка. А проте він тут нічого не пив. Він був наче чоловік у розпачі, що хоче опанувати себе. І мені було дуже ніяково, кажу вам, я подумала, що він пʼяний, хоч він і був дуже пристойний і спокійний. Я можу й помилятися, а тоді стаєш такою смішною... Але я таки гадаю, що цей хлопець надзвичайно мені відданий. Це речі, які відчуваються, вони прозирають крізь байдужі слова... Він вірить у мій талант, він проникає чи гадає, що проникає, у порухи мого обличчя, у мої враження.
Cet architecte a un air si singulier aujourd’hui que je l’ai cru ivre. Non pas qu’il soit inconvenant mais une attitude je ne sais comment. Pourtant il n’a rien bu ici. C’était comme un homme au désespoir et qui veut réagir. Et j’étais très gênée, je vous dis je l’ai cru ivre bien qu’il ait été très convenable et calme. Je puis me tromper et alors on est si ridicule... Mais je crois bien que ce garçon-là m’est extraordinairement dévoué. Ce sont des choses qui se sentent, ça perce dans des paroles indifférentes... Il croit à mon talent, il pénètre ou croit pénétrer les mouvements de ma physionnomie, mes impressions.
Так само мені здається, що й Дюсотуа має до мене невеличку слабкість... Мені таки щастить.
C’est comme je m’imagine que le Dusautoy a aussi un petit faible pour moi... J’ai vrament du bonheur.