❦
Середа, 21 березня 1883
Mercredi 21 mars 1883
Ми обідаємо в Ґайярів. Вона добре зробила, що вийшла за нього, пані де Кенсі: графинею вона в жодному світі не блищала, удова вже пʼятнадцять років, нудилася в Ніцці у своєї матері пані де Мотессю де Баллор. А далі? Ґайяр набагато молодший за неї, південець, розумний, депутат від Воклюзу. У них гарненька маленька квартира на вулиці Сен-Лазар, 44. Та повернімося до обіду.
Nous dînons chez les Gaillard. Elle a bien fait de se marier avec lui, Mme de Quincy, comtesse elle ne brillait dans aucun monde, veuve depuis quinze ans, s’ennuyant à Nice chez sa mère Mme de Motessus de Ballore. Et puis ? Gaillard est beaucoup plus jeune qu’elle, méridional, intelligent, député du Vaucluse. Ils ont un gentil petit appartement rue Saint Lazare, 44. Enfin revenons au dîner.
Ми, пан і пані Клові Юг. Пан Лапорт, депутат від Ньєври, Анатоль де ла Форж, депутат від Парижа, Рош, ще двоє і Люльє. Той Люльє, що віддухопелив Поля де Кассаньяка.
Nous, M. et Mme Clovis Hugues. M. Laporte, député de la Niève, Anatole de la Forge, député de Paris, Roche, encore deux ét Lullier. Le Lullier qui a donné des coups à Paul de Cassagnac.
навскоси
А цей пан Лапорт, який дуже добре співає, запропонував натиснути на членів журі, щоб мою картину гарно розмістили. Він багатьох із них знає. А Клові Юг передражнював ораторів Палати. Це разюче схоже.
en travers Et ce M. Laporte qui chante très bien m’a offert de peser sur des jurés pour que mon tableau soit bien placé. Il en connaît beaucoup. Et Clovis Hugues a fait des imitations des orateurs de la Chambre. C’est d’une ressemblance saisissante.
Анатоль де ла Форж — найчарівніший зрілий чоловік, якого я будь-коли зустрічала, шляхетний, дотепний, любʼязний, особливо щодо мистецтва. Люльє має похмурий вигляд, наче якийсь божевільний зі своїми густими бровами й сивим волоссям. Що ж до Клові Юга, то він, як відомо, негарний далі нікуди, обличчя як пуцьвірінка, поставлене на полицю серед лісу волосся й бороди, але очі чарівні, і він надзвичайно захопливо читає свої вірші, справді дуже гарні.
Anatole de la Forge est le plus charmant homme mûr que j’ai jamais rencontré, distingué, spirituel, aimable, surtout les arts. Lullier a l’air ténébreux, d’une espèce de fou avec ses gros sourcils et ses cheveux blancs. Quant à . Clovis Huges, il est comme on le sait aussi laid que possible, une figure de poupon mise sur l’étagère au milieu d’une forêt de cheveux et de barbe, mais des yeux charmants et il dit ses vers qui sont vraiment très beaux d’une façon tout à fait empoignante.
Він прочитав «Паганіні»; прикро те, що, за його словами, він ніколи його не чув і не бачив, — можна було б присягтися, що це написано в запалі захвату. Це дуже гарно. Ці комунари чарівні, тут музикують без претензій, не так, що кожен по черзі співає свій романс під фортепіано, — це нудно. Тут співають і грають по-мистецькому, спиняються, щоб прокоментувати музичну фразу словами, барвистими, мов малярство. Ці південці дивовижні. Говорили про Ґамбетту; А. де ла Форж розповів, що в одній дуельній справі Ґамбетта геть причарував одного зі свідків свого супротивника, колишнього дуже лютого зуава, і що йому, де ла Форжу, довелося замкнути свого зуава, щоб Ґамбетта не зробив із нього, що захоче.
Il a dit « Paganini », ce qui est regrettable c’est qu’il dit ne l’avait jamais entendu, ni vu, on jurerait que c’était écrit dans le feu de l’enthousiasme. C’est très beau. Ces communards sont charmants, on fait de la musique sans prétention, chacun ne va pas chanter sa romance au piano, ce qui est insipide. On chante et joue en artistes, on s’arrête pour commenter une phrase musicale par des paroles colorées comme de la peinture. Ces méridionaux sont prodigieux. On a parlé de Gambetta, A. de la Forge a raconté que dans une affaire de duel Gambetta avait absolument séduit un des témoins de son adversaire, un ancien zouave très féroce et que lui de la Forge était obligé d’enfermer son zouave pour que Gambetta n’en fit pas ce qu’il voulait.
Пані Клові Юг теж співала, та ще й фальшиво. Жінка велетенська, набагато більша за свого хирлявого чоловіка; велика обважніла голова арлезіанки. І вона його не відпускала. Сидячи поруч зі своєю великою людиною, вона тримала його за руку або клала свою йому на плече. Ми були в зовсім вузькому колі, це правда, надто під кінець, але байдуже. О другій ночі співали «Маґалі» хором і говіркою. Дісталося й політиці, і я обстоювала права жінки. Це найбільша з несправедливостей нашого часу.
Mme Clovis Hugues a chanté aussi et faux. Une femme énorme, beaucoup plus grande que son gringalet de mari; grosse tête d’arlésienne empâtée. Et elle ne le lâchait pas. Assise à côté de son grand homme elle lui tenait la main ou posait la sienne sur son épaule. Nous étions en tout petit comité c’est vrai, surtout vers la fin, mais c’est égal. A deux heures du matin on chantait « Magali » en chœur et en patois. La politique a eu sa part aussi et j’ai revendiqué les droits de la femme. C’est la plus grande des injustices à l’heure qu’il est.