❦
Четвер, 22 лютого 1883
Jeudi 22 février 1883
Цей любʼязний архітектор зʼявляється з самого ранку. Ми спинилися були на тому, що він запитав, коли ж урок перспективи, а я не могла відповісти інакше, як висловивши надію, що його брат незабаром нас провідає. Бастьєни мене розважають, і я доводжу архітектора до сказу, гірко критикуючи останні акварелі великого Жюля. Я просто дозволяю собі кпинити з цього великого митця, та ще й не без ущипливості.
Cet aimable architecte s’amène à la première heure; Nous en étions resté à ceci, il avait demandé à quand la leçon de perspective et je n’avais pu répondre qu’en exprimant l’espoir que son frère viendrait bientôt nous voir. Ils m’amusent les Bastien et je fais enrager l’architecte en critiquant amèrement les dernières aquarelles du grand Jules. Je me permets tout simplement de blaguer ce grand artiste et avec quelque méchanceté.
Він недостатньо любʼязний, я добре знаю, що є Стефані, тобто Офелія, але байдуже! Шкода, що про такі речі не можна говорити з архітектором.
Il n’est pas assez aimable, je sais bien qu’il y a Stéphanie, c’est-à-dire Ophélie mais c’est égal ! C’est malheureux qu’on ne puisse pas parler de ces choses-là à l’architecte.
А той пише свою Офелію зі Стефані й не відпустить її до наступного року, бо й картина — на наступний рік. Він її більше не приведе, а триматиме для картини. Це впертість хитрого селюка...
L’autre fait son Ophélie d’après Stéphanie et il ne la lâchera pas avant l’année prochaine puisque le tableau est pour l’année prochaine. Il ne l’amènera plus mais la gardera pour le tableau. C’st une ténacité de paysan sournois...
Зрештою, я ним захоплююся, попри все і тому, що...
Enfin je l’admire, quand même et parce que...
Голова меншого з хлопчиків уже цілком написана.
La tête du plus petit des garçons est entièrement peinte.
Я граю Шопена на фортепіано й Россіні на арфі, сама-самісінька в майстерні.
Je joue du Chopin au piano et du Rossini sur la harpe, toute seule dans l’atelier.
Гарне місячне сяйво, у велике вікно майстерні видно небо — дуже ясне, синє, чудове. Я думаю про своїх Святих жінок і так захоплена тим, як вимальовується картина, що мене бере шалений страх, аби хтось не зробив її раніше... Це порушує глибокий спокій вечора.
Il fait un beau clair de lune, la grande fenêtre de l’atelier laisse voir le ciel très clair, bleu, magnifique. Je pense à mes Saintes femmes et je suis si enthousiasmée de la façon dont se présente le tableau que j’ai une peur folle qu’un autre le fasse avant... Ça trouble le calme profond de la soirée.
Є насолоди, ні від чого не залежні; сьогодні ввечері я дуже щаслива, я щойно прочитала «Гамлета» англійською, і мене заколисує музика Амбруаза Тома.
Il y a des jouissances en dehors de tout, je suis très heureuse ce soir, je viens de lire Hamlet en anglais et je suis bercée par la musique d’Ambroise Thomas.
Є драми, вічно зворушливі, безсмертні типи... Офелія... Бліда й білява. Це бере за серце. Офелія. Хочеться зазнати нещасливого кохання... Ні.
Il y a des drames éternellement émouvants, les types immortels... Ophélie... Pâle et blonde. Ça prend au cœur. Ophélie. On a envie d’éprouver un amour malheureux... Non.
Офелія, квіти, смерть.
Ophélie, les fleurs, la mort.
Квіти й смерть. Це прекрасно. Мають бути формули для мрій, як ця сьогоднішня, тобто вся поезія, що пролітає в голові, не мала б губитися, а зливатися в один твір... Ось чим був би цей щоденник... Ні, він задовгий. Ах! Якби ж Бог дозволив мені написати мою картину, справжню, велику. Цього року це буде ще лише... щось на кшталт етюду. Натхнений Бастьєном? Боже мій, і так, і ні, тільки от його малярство так схоже на природу, що, коли вірно її копіюєш, неминуче стаєш схожим на нього.
Les fleurs et la mort. C’est beau. Il doit y avoir des formules pour des rêveries comme celle de ce soir, c’est-à-dire toutes les poésies qui passent par la tête ne devraient pas se perdre mais se fondre en une œuvre... C’est ce que ce journal serait... Non il est trop long. Ah ! si Dieu permettait que je fasse mon tableau, le vrai, le grand. Cette année ce ne sera encore que... une sorte d’étude. Inspirée de Bastien ? Mon Dieu oui et non, seulement sa peinture ressemble tellement à la nature que si on la copie fidèlement on est condamné à lui ressembler.
Голови живі, це не гарне малярство, як у Каролюса, а малярство по суті. Це плоть, це шкіра... людська, воно живе, воно дихає.
Les têtes sont vivantes, ce n’est pas de la belle peinture comme Carolus, mais de la peinture en somme. C’est de la chair, c’est la peau... humaine, ça vit, ça respire.
Немає ні спритності, ні мазка — це сама природа, і це піднесено.
Il n’y a ni adresse, ni touche, c’est la nature même, et c’est sublime.