❦
Субота, 27 січня 1883
Samedi 27 janvier 1883
Після місяця впертих зусиль я вже не можу. Цей етюд із Діною нічого не вартий. Нічого не вартий, бо він нижчий за те, на що я здатна. Вона позувала без жодної лихої волі. О ні, але недбало, а боротися з цим — справа безнадійна...
Après un mois d’obstination je n’en peux plus. Cette étude avec Dina ne vaut rien. Ne vaut rien parce que c’est au dessous de ce que je puis faire. Elle n’a pas mis de mauvaise volonté dans la pose. Oh ! non mais de la nonchalance et lutter contre ça est désespérant...
З мене досить уже й того, що доводиться боротися з власною нездатністю та невіглаством; словом, коли зробила все, що могла, а воно погане... То й нічого, але створити посереднє, усвідомлюючи, що здатна на краще і що його тут немає — і то з чужої вини... Ось де найвища лють! ... Перреттин глек із молоком1... ось він і розбився, усе виливається в напад сліз.
J’ai bien assez d’avoir à battre contre mon incapacité et mon ignorance, enfin quand on a fait tout ce qu’on peut et que c’est mauvais... Ça ne fait rien, mais faire médiocre et avoir conscience qu’on est capable de mieux et que ça n’y est pas et c’est par la faute d’une autre... Là est la rage suprême ! ... Le pot au lait de Perrette,... Le voilà brisé, ça se fend en une crise de larmes.
Я візьму натурницю й перероблю це за тиждень, бʼюся об заклад... Зрештою, не в цьому ще річ —
Je prendrai un modèle et je le referai en une semaine, je vous en fais le pari... Enfin là n’est pas encore la question-
марно боротися — ось вона, розгадка цілого життя...
inutile de lutter, voilà le fin mot de toute une vie...
Хоч би що я робила, хоч би чого хотіла, хоч би на що сподівалася... Ніщо! Якщо провидіння, коли хочете, чи доля, чи сліпий і жорстокий Бог отам угорі огортає це страхітливе переслідування всією логікою людських подій... Але...
Quoique je fasse, quoique je veuille, quoique j’espère... Néant ! Si la providence si l’on veut, ou le sort, ou le Dieu aveugle et cruel de la haut, enveloppe cette atroce persécution de toute la logique des évènements humains... Mais...
Я показала картину Тоні; непогано, але я можу краще.
J’ai été faire voir la peinture à Tony, ce n’est pas mal mais je puis faire mieux.
Я це й сама знала, тільки він заговорив про мій Салон, і мені від цього легше. Я боялася про це говорити...
Je le savais seulement il me parle de mon Salon et cela me fait du bien. J’avais peur d’en parler...
Людей багато, росіяни, які нас обмовляли, тепер приходять, як-от Каншини...
Il y a beaucoup de monde, des Russes qui ont médit de nous viennent à présent, comme les Kanchine...
А сьогодні ввечері я отримую записку від цієї старої пройди Байоль, яка таємниче пише, що має повідомити мені щось нагальне, але щоб до зустрічі з нею я була дуже обережна, дуже стереглася... а
Et ce soir je reçois un mot de cette vieille drôlesse de Bailleul qui me dit mystérieusement qu’elle a à me communiquer quelque chose de presser, mais qu’en attendant de la voir je sois bien prudente, que je prenne bien garde... à
Очевидно, ідеться про Маккей, бо вона вже казала мені про неї тими ж словами — щоб я стереглася, що та дуже лиха... Що ж там іще? Ах! Оце! Та я не зможу більше жити, якщо це триватиме.
Evidemment il s’agit de la Mackay puisqu’elle m’en a déjà parlé dans les mêmes termes, que je prenne garde à moi, qu’elle est très méchante--- Qu’est-ce que c’est encore ? Ah ! Ça ! Mais je ne pourrai plus vivre si ça continue.
Та це безглуздя! Чи я сплю? Боюся я лише одного — щоб усі ці злигодні й переслідування не штовхнули мене на якийсь відчайдушний учинок... Я давно терплю, усе сподіваючись, що це зміниться... але удари сиплються дедалі частіше... Жахливе нещастя, ниці наклепи, дрібні прикрощі... Усе йде одне за одним, і я відчуваю, що це початок кінця... мого терпіння... А тоді — божевільні думки... Що я робитиму, ким стану? Хтозна... доведена до краю... Коли тобі без кінця кажуть, що ти крала, можна з люті стати злодійкою... Про мене кажуть уже й не знаю що, геть усе на світі... пригадуєте той страх і жах, які викликав у мене вигляд кокоток... Мене звинувачують у поганій поведінці чи хтозна в чому... а щоб ця пані Маккей так непокоїлася, вона мусить вважати мене здатною відбити в неї маляра — як коханця тоді чи як чоловіка... Голова йде обертом...
Mais c’est insensé ! Est-ce que je rêve ? J’ai peur seulement d’une chose c’est que toutes ces misères et toutes ces persécutions ne me poussent à quelque coup de tête... Je patiente depuis longtemps espérant toujours que cela va changer... mais les coups redoublent... Horrible malheur, infâmes calomnies, infimes misères... Tout se suit et je sens que c’est le commencement de la fin... de ma patience... Alors des idées folles... Qu’est-ce que je vais faire ou devenir ? On ne sait pas... poussé à bout... A force de s’entendre dire qu’on a volé on peut devenir voleur de rage... On dit de moi je ne sais plus quoi, tout au monde... vous rappelez-vous la peur et l’horreur que me causaient l’aspect des cocottes... On m’accuse de me mal conduire ou qui, je ne sais plus... et pour que cette Mme Mackay ait de telles inquié-tudes il faut qu’elle me croit capable de lui prendre son peintre comme amant alors ou comme mari... Ma tête s’en va...
А тепер повернімося до менш трагічних прикрощів... Бастьєн-Лепаж більше не повернеться, ніколи; це зрозуміло. Він навіть не зможе стати мені в пригоді для Салону, як для Брезло... Та худа, чорнява й неохайна, хоч і сповнена таланту, Брезло не могла викликати ревнощів у його старої напівкокотки... А я ж мала плани... влаштувати собі салон зі знаменитостей усіх ґатунків, цей Бастьєн-Лепаж, словом... Що ж природніше: у нього є коханка, яка ревнує й боїться мене... Усе дуже просто, але висновок... хай там що, такий: мене переслідує невблаганний фатум.
Maintenant pour en revenir à des misères moins tragiques... Bastien-Lepage ne reviendra plus, jamais; cela se comprend. Il ne pourra même pas m’être utile pour le Salon comme à Breslau... Mais la maigre brune et sale quoique remplie de talent Breslau ne pouvait inspirer de jalousie à sa vieille demi-cocotte... Et moi qui avais des projets... nous faire un salon de célébrités de tous genres, ce Bastien-Lepage enfin... Quoi de plus naturel, il a une maîtresse qui est jalouse et qui a peur de moi... C’est tout simple mais le résultat... est quoiqu’il advienne ceci: je suis poursuivie par un inexorable guignon.
А тоді — думки... Може, це можна відвернути... молитвами... я вірю лише у власні, оплачені меси непомічні... Та ось, є три жінки, які щовечора й щоранку від щирого серця моляться за мене: мама, тітка й Діна — усі троє готові були б узяти на себе всі мої скорботи, мама й тітка дякували б Богові з ранку до вечора, якби Він зволив зробити їх глухими й сліпими замість мене... Діна теж, мабуть... Вона така добра... Мама не пропускає жодної меси в церкві, коли на тиждень три служби, вона ходить на всі три; страшенно заклопотана роботою, я можу ходити до церкви лише зрідка, одну неділю на місяць, та й то ледве, але мама заступає мене й молиться за мене, і, бачачи її майже завжди без мене, кажуть, що я взагалі ніколи не ходжу до церкви, що я така вже мисткиня, а звідти й до «нігілістки», що курить люльку, хміліє, тощо... Усе одне до одного...
Alors des idées... Peut-être que ça se conjure... des prières... je ne crois qu’aux miennes, les messes payées ne sont pas efficaces... Tenez pourtant, il y a trois femmes qui tous les soirs et tous les matins prient du fond du cœur pour moi: maman, ma tante et Dina seraient toutes les trois prêtes à prendre pour elles toutes mes tristesses, maman et ma tante remercieraient Dieu du matin jusqu’au soir s’il voulait bien les rendre sourdes et aveugles à ma place... Dina aussi peut-être... Elle est si bonne... Maman ne laisse pas passer une messe à l’église, lorsqu’il y a trois services par semaine, elle va aux trois, très occupée à travailler je ne peux aller à l’église que rarement, un dimanche par mois et encore, mais maman me remplace et prie pour moi et la voyant presque toujours sans moi on dit que je ne vais même jamais à l’église, que je suis si artiste et de là à dire nihiliste, fumant la pipe, se grisant etc... Tout ça se tient...
Бачите, як стають мені в пригоді молитви моєї побожної родини...
Vous voyez que les prières de ma pieuse famille me profitent...
І так в усьому2.
Et ceci in tutto.
А висновок?? Лягти й померти?... Мене й на тому світі спіткали б якісь підлоти... То боротися? Авжеж... Я гірко шкодую, що мушу грати тут, на землі, цю роль, але ж не я її обрала... Усе ж намагатися жити... Можливо, ворожі духи втомляться...
Et la conclusion ?? Se coucher et mourir ?... Il m’arriverait encore des infamies dans l’autre monde... Alors lutter ? Mais oui... Je déplore amèrement d’avoir à jouer ici bas ce rôle mais je ne l’ai pas choisi... Tâcher de vivre tout de même... Peut-être les esprits contraires se lasseront-ils...
Зрештою, якщо я стану... Я вбʼю себе... Радше невідомість смерті, ніж вічна тиша...
Du reste si je deviens... Je me tuerai... L’inconnu de la mort plutôt que l’éternel silence...
Усе це неможливо! Це не я! Я сплю! Я ось-ось прокинуся від цього страхітливого кошмару!
Tout ça n’est pas possible ! Ce n’est pas moi ! Je rêve ! Je vais me réveiller de cet effroyable cauchemar !
А тим часом, попри гучні слова, життя точиться, дні минають один за одним, дрібниці, які дурні зневажають на словах і які творять життя, тривають; і все мене мордує... І попри все моя юність повстає проти всіх цих злигоднів, кричить про несправедливість, прагне своєї частки втіх і щастя. Чи ж можливо, Боже мій, щоб я була приречена!
Et en attendant et malgré les grandes phrases, la vie se déroule, les jours se suivent, les petites choses que les idiots disent de mépriser et qui font la vie, se suivent; et tout me torture... Et malgré tout ma jeunesse se révolte contre toutes ces misères, elle crie à l’injustice, elle veut sa part de jouissances et de bonheur. Est-il possible mon Dieu que je sois condamnée !
Чому стільки жахливого й несправедливого! Якщо це Бог... Чому не дати нам вірити, що Він грізний і без жалю. І хоч би що я казала, мої двадцять років, які ще сподіваються закохуючись у всі позірні усмішки долі, женучись за щастям... І це плетиво розчарувань і злигоднів тривало б отак аж до смерті!?!
Pourquoi tant de choses affreuses et injustes ! Si c’est Dieu... Pourquoi ne pas nous laisser croire qu’il est terrible et sans pitié Et quoique je dise mes vingt ans espérant encore s’amourachant à tous les semblants de sourires du sort, courant après le bonheur... Et ce tissu de déboirs et de misères irait toujours jusqu’à la mort !?!
Зрештою, усе може змінитися, усе може налагодитися, я, можливо, буду щаслива, кохана, славетна... Але є та жахлива річ... Та подія, чорна, страхітлива, незворотна, те вічне нещастя... Воно є — і це назавжди.
Enfin, tout peut changer, tout peut se refaire, je serai peut-être heureuse, aimée, célèbre... Mais il y a cette chose terrible... Cet évènement noir, effroyable, irrévocable, ce malheur éternel... Cela est et c’est pour toujours.
Хай я стану найславетнішою, тією, кому найбільше заздрять, найобожнюванішою — воно завжди буде там, щоб затьмарити мені всі радощі, отруїти всі тріумфи...
Je deviendrais la plus célèbre, la plus enviée, la plus adorée que ce sera toujours là pour me ternir toutes les joies, pour empoisonner tous les triomphes...
Якщо я їх матиму... Тоді одне з тих питань, поряд із якими Дантове пекло видається геть рожевим і запашним: а якщо я не матиму нічого?...
Si j’en ai... Alors une de ces questions qui font paraître l’enfer du Dante tout rose et parfumé: Et si je n’ai rien ?...
Бастьєн-Лепаж — найбільший із сучасних, Казен передає природу у своїх краєвидах, і в жодному музеї я не бачила пейзажиста, рівного йому: він переносить вас у ніч, дає вдихнути морське повітря в цій крихітній картині синьої ночі з човном, що чорніє на тлі. Він дає відчути запах сіна після грозового дощу, занурює вас у мрії перед своїм усіяним зорями небом і будиночком зі світлом у вікні... це чарівник, творець, дивовижний митець. Бастьєн-Лепаж для живих істот те саме, що Казен для постаті, неба, дощу, вітру... Ці постаті живуть у найповнішому, найабсолютнішому сенсі.
Bastien-Lepage est le plus grand des modernes, Cazin rend la nature dans ses paysages et dans aucun musée je n’ai vu de paysagiste comparable à lui, il vous transporte dans la nuit, il vous fait respirer l’air de la mer dans ce tout petit tableau de nuit bleue avec une barque se détachant en noir. Il fait sentir l’odeur du foin après une pluie d’orage, ils vous rend rêveur devant son ciel tout étoilé, et la petite maison à la fenêtre éclairée... c’est un magicien, un créateur, un merveilleux artiste. Bastien-Lepage est pour les êtres vivants ce que Cazin est pour la figure, le ciel, la pluie, le vent... Ces figures vivent dans le sens le plus complet, le plus absolu.
Це вже не талант. Він написав власний портрет, надзвичайно правдивий, змалював себе внутрішньо, його геній читається на обличчі... Чи розумієте ви все піднесене в цьому подвійному відтворенні... Це дзеркало, що відбиває образ, відбитий іншим дзеркалом. Це як скульптура Сен-Марсо — така глибина, така інтенсивність... Воно нарешті живе! Воно живе. Чи розумієте ви, і ці живі істоти обрані й наче пояснені, освітлені у своїй потаємній суті цим великим митцем. Казен, Бастьєн-Лепаж, Сен-Марсо.
Ce n’est plus du talent. Il a fait son propre portrait qui est extraordinaire de vérité, il s’est peint au moral, on lit son génie sur sa figure... Comprenez-vous tout ce qu’il y a de sublime dans cette double reproduction... C’est une glace qui reflète l’image reflétée par une autre glace. C’est comme la sculpture de Saint Marceaux, c’est d’une profondeur, d’une intensité... Cela vit enfin ! Cela vit. comprenez-vous et ces êtres qui vivent sont choisis et comme expliqués, éclairés dans leur être intime par ce grand artiste. Cazin, Bastien-Lepage, Saint Marceaux.
Ось вона, піднесена трійця, три дивовижні генії, що осявають нашу мистецьку добу.
Voilà la sublime trinité, les trois merveilleux génies qui rayonnent sur notre époque artistique.
А подумати тільки, що я мала надію мати одного з них за друга — і втратила його... Щодо Сен-Марсо, то це...
Et dire que j’ai eu l’espoir d’avoir un d’eux pour ami et que je l’ai perdu... Pour Saint Marceaux cela...
Примітки
Натяк на байку Лафонтена «Молочниця і глек із молоком» («La Laitière et le Pot au Lait»), де Перретта, несучи глек із молоком, мріє про майбутнє багатство, а тоді спотикається й розбиває його. ↩
В оригіналі італійською: «in tutto». ↩