❦
Середа, 24 січня 1883
Mercredi 24 janvier 1883
Після виснажливого дня малярства ми їдемо до Етенсель (вона написала мені чарівного листа, дякуючи за квіти, що ми надіслали їй після її статті), де сидять пан Боше, повірений у справах Орлеанів, і ще двоє, серед них один — високий, кремезний, майже Кассаньяк, зіпсований лише пенсне.
Après une journée écrasante de peinture, nous allons chez Etincelle; (elle m’a écrit une lettre adorable pour remercier des fleurs que nous lui avons envoyées après son article) où il y a M. Bocher, l’homme d’affaires de Orléans et deux autres dont un grand, fort, presque un Cassagnac, gâté par un pince-nez.
Двадцять пʼять хвилин я мовчки слухала, як вони говорили жахіття про революцію, про злочини Франції з вісімдесят шостого року... тощо.
J’ai écouté en silence pendant vingt-cinq minutes dire des horreurs de la révolution, des crimes de la France depuis 86... etc.
Відповісти було б надто легко, надто відколи я щовечора засинаю лише після двох розділів «Революції» Мішле. Коли старий Боше йде, я, мабуть, припускаюся помилки, кажучи, що в мене жахливі погляди.
Il aurait été trop facile de répondre, surtout depuis que je ne m’endors chaque soir qu’après deux chapitres de « La Révolution » de Michelet. Lorsque le vieux Bocher s’en va je commets la faute, probablement de dire que j’ai des opinions abominables.
— Як це, республіканські?
- Comment, républicaines ?
Та хіба ж назвешся республіканкою в цій суто Людовіково-Шістнадцятому вітальні, де Етенсель велично сидить у кріслі з білого лаку, у сукні з королівсько-синього оксамиту з фіжмами. Зі своєю голівкою нерозбірливо, але кумедна й чарівна, хоча справді гарна, ця жінка дуже приємна. Я викручуюся, кажучи, що спонуки, наміри, віра... гідні захвату, що задум був великодушний... тощо... словом... Що всі партії чинили злочини... не маючи за виправдання щастя всіх у перспективі... що це природно: спочатку йдеш навпомацки, помиляєшся, часом жорстоко...
Le moyen de se dire républicaine dans ce salon Louis XVI pur et Etincelle trônant sur un fauteuil de laque blanche, en robe de velours bleu de roi à paniers. Avec sa tête illisible mais drôle et charmante quoique vraiment bien, cette femme est très agréable. Je m’en tire en disant que les mobiles, les intentions, la foi... sont admirables, que c’était un plan généreux... etc... enfin... Que tous les partis ont commis des crimes... sans avoir pour excuse le bonheur de tous en perspective... qu’il est naturel dans le principe on tâtonne, on se trompe, cruellement parfois...
Словом, несміливо, але доволі влучно — скромна апологія Революції. Наголошуючи на сентиментальному боці, і зрештою Етенсель утішає маму, кажучи їй, що все великодушне й героїчне в цьому неодмінно мало знайти відгук у моєму юному серці тощо.
Enfin timidement mais en termes assez précis une modeste apologie de la Révolution. Appuyant sur le côté sentimental, et enfin Etincelle console maman en lui disant que ce qu’il y a de généreux et d’héroïque dans tout ceci devait forcément trouver un écho dans mon cœur jeune etc. etc.
А тим часом добродій у пенсне час від часу кидав слово, фразу в дусі Кассаньяка, і коли ми йшли, він сказав, як шкодував, що не зміг прибути на наш вечір (його запросив Сент-Аман), обмінявся з мамою жвавими любʼязностями, а мені сказав гарну фразу — мовляв, знайомство зі мною для нього честь, утіха й насолода. Я відповідаю кивком голови... Дитино, не торкайся.
En attendant le monsieur à pince-nez restait toujours lançant de temps en temps un mot, une phrase dans le style Cassagnac et comme nous partions, il a dit combien il avait regretté de n’avoir pu se rendre à notre soirée, (il avait été invité par Saint Amand) échange de vives politesses avec maman et une belle phrase à moi, avec qui il est honoré, flatté et enchanté d’avoir fait connaissance. Je réponds par une inclinaison de tête... Enfant n’y touchez pas.
Це барон Добль, який, як ви щойно бачили, гарний — окрім пенсне, — розумний, любʼязний... Словом, це не один з тих чоловіків, яких бачиш тисячами, а особистість, та ще й чотириста тисяч франків ренти. Я сподівалася, що він піде перший, аби я могла запитати, хто це. Адже я зустрічала його сто разів, усюди, і завжди казала собі, що це, мабуть, літератор чи політик і що пенсне його псує. А це Добль, квазі-чоловік Етенсель. Зрештою, він запропонував вони намагалися розлучитися, домогтися визнання шлюбу недійсним, аби побратися, але де Перонне й чути про це не хоче. [Замазано півтора рядка] щастя. Це подружжя нагадує мені дʼАртеза й принцесу де Кадіньян...1
C’est le baron Dauble qui est comme vous venez de le voir beau, sauf le pince-nez, intelligent, aimable... Enfin ce n’est pas un de ces hommes comme on voit mille, mais quelqu’un et quatre cent mille francs de rente. J’espérais qu’il s’en irait le premier pour demander qui est-ce. Car je l’ai rencontré cent fois, partout et me suis toujours dit que ce devait être un homme de lettres ou un homme politique et que son pince-nez le gâte. Et c’est Dauble, le quasi-mari d’Etincelle. Enfin il a offert ils ont essayé de divorcer, de faire casser le mariage pour s’épouser mais de Peyronney ne veut pas en entendre parler. [Mots noircis une ligne et demie cancellée] la chance. Ce ménage me fait penser à d’Arthez et à la princesse de Cadignan...
Словом, дотепер усе, що бодай здалеку нагадує цього довготелесого дурня Кассаньяка, мені до вподоби... А проте після промови Ґамбетти я вже не могла відшукати слідів того бонапартиста в тому, що зветься моїм серцем... Він здавався мені дрібним, нікчемним, відсутнім, легковажним; я навіть не розуміла, як могла вважати, ніби кохаю цього добродія, коли на землі є генії на кшталт Ґамбетти чи інші, славетніші, сильніші за Кассаньяка.
Enfin jusqu’à présent tout ce qui même de loin rappelle ce grand idiot de Cassagnac me plaît... Pourtant après un discours de Gambetta je ne pouvais plus retrouver les traces du bonapartiste dans qui s’appelle mon cœur... Il me paraissait petit, mesquin, absent, évaporé; je ne comprenais même pas comment j’avais cru aimer ce monsieur quand il y avait sur la terre des génies comme Gambetta ou d’autres plus célèbres, plus forts que Cassagnac.
Справжня велика людина, словом, тоді як цей бідолашний Акар...
Un vrai grand homme enfin, tandis que ce pauvre Acard...
Так, ось що завжди заважатиме мені його кохати, і я завжди віддаватиму перевагу славетному, з ким ніколи не розмовляла і хто, можливо, буде потворним, хворим, жахливим...
Oui, voilà ce qui m’empêchera toujours de l’aimer et je lui préférerai toujours un illustre à qui je n’ai jamais parlé et qui sera peut-être laid, malade, horrible...
Примітки
Персонажі з Бальзакових «Таємниць принцеси де Кадіньян» (1839) — навернена куртизанка Діана де Мофріньєз та ідеаліст-письменник Даніель дʼАртез. ↩