❦
Понеділок, 8 січня 1883
Lundi 8 janvier 1883
Справді, цей чоловік сповнював собою Францію і майже всю Європу. Усі мають відчувати, що когось бракує; здається, ніби в газетах уже нема чого читати, у палаті нема чого робити. Безперечно, є люди корисніші — невідомі, працьовиті, винахідники, терплячі управителі... Та вони ніколи не матимуть цього престижу, цих чарів, цієї сили. Збуджувати запал, відданість, гуртувати вести за собою партії бути героїчним рупором вітчизни — хіба ж це не корисно, не вправно, не гідно подиву? Утілювати свою країну, бути прапором, до якого в мить небезпеки звертаються всі погляди... Хіба ж це не більше за всі ці кабінетні заслуги, ці чесноти й мудрі вправності визрілих фаталізмів. Боже мій, помри Віктор Гюго сьогодні ввечері — нікому б до того не було діла, його творчість залишиться, хай там що, і байдуже, помер він сьогодні чи десять років тому, та й до того ж він уже завершив свій шлях. А Ґамбетта — це було життя, світло дня, що відроджується щоранку, це була душа Республіки, це була слава, падіння, тріумф чи посміховище цілої країни. Це були події, це було слово; це був епос у дії та в промовах, з якого вже ніколи не вловити ні жесту, ні відтінку голосу. Дивовижне втілення партії, що є майже всією Францією, і в усякому разі — той, хто роздавав усе, від чого трепетали серця співчуттям, страхом, заздрістю, захопленням чи ненавистю.
Vraiment cet homme remplissait la France et presque l’Europe. Tout le monde doit sentir que quelqu’un manque; il semble qu’il ne reste plus rien à lire dans les journaux, rien à faire à la Chambre. Il y a sans doute des hommes plus utiles, obscurs, travailleurs, inventeurs, administrateurs patients... Ils n’auront jamais ce prestige, cette magie, cette puissance. Exciter l’enthousiasme, le dévouement, grouper courir les partis être le porte-voix héroïque de la patrie; ce n’est donc pas utile, habile, admirable ? Incarner son pays, être le drapeau vers lequel tous les yeux se tournent au moment du danger... Ce n’est donc pas plus que tous ces mérites de cabinet, ces vertus et ces habilités sages de fatalismes mûris. Mon Dieu Victor Hugo mourrait ce soir que cela ne ferait rien à personne, son œuvre est là quoiqu’il advienne et il importe peu qu’il soit mort aujourd’hui ou il y a dix ans, et puis il a accompli sa carrière. Mais Gambetta c’était la vie, la lumière du jour renaissant tous les matins, c’était l’âme de la République, c’était la gloire, la chute, le triomphe ou le ridicule du pays entier. C’était les évènements, c’était la parole; c’était une épopée en action et en discours dont on ne ressaisira plus jamais ni un geste ni une inflexion de voix. Prodigieuse incarnation d’un parti qui est presque la France entière, et de toute façon dispensateur de tout ce qui faisait vibrer les cœurs de sympathie, de crainte, d’envie, d’admiration ou de haine.
І все скінчено навіки.
Et c’est fini pour jamais.
Що ж буде з Рошфором і з якого приводу він тепер дотепуватиме. І хто завадить розвиткові таланту пана Клемансо?
Que va devenir Rochefort et à propos de quoi fera-t-il de l’esprit. Et qui empêchera le développement du talent de M. Clémenceau ?
На Пер-Лашез1 була грандіозна народна процесія. Ніколи, пише одна газета, не бачили такого наступного дня.
Au Père Lachaise il y a eu une procession formidable du peuple. Jamais, dit un journal, on n’a vu un pareil lendemain.
Якби я мала щастя знати цього чоловіка, не знаю, що зі мною було б тепер...
Si j’avais eu le bonheur de connaître cet homme je ne sais ce que je serais devenue à présent...
Хвороба і смерть Ґамбетти,
La maladie et la mort de Gambetta,
Німеччина і Ґамбетта,
L’Allemagne et Gambetta,
Маніфестації,
Les manifestations,
Вінки,
Les couronnes,
Ґамбетта в приватному житті тощо.2
Gambetta intime etc.
Читаєш це в газетах, і воно видається таким неймовірним, таким жахливим, таким несправедливим, мов...
On lit cela dans les journaux et cela paraît si incroyable, si atroce, si injuste, comme...
Моя родина вважає, що я надто добра, коли лишаюся пригніченою через речі, які мене не стосуються. А Дюсотуа каже, що такі почуття жахливі тим, що я завжди віддавала б перевагу перед своїми близькими, перед чоловіком, який віддав би мені свою душу й життя, якомусь великому чоловікові, якомусь героєві, з яким я, може, й двічі не розмовляла і якому віддалася б цілком. Та небезпеки немає, такого щастя я ніколи не матиму, я проходжу осторонь або внизу.
Ma famille trouve que je suis bien bonne de rester abattue pour des choses qui ne me regardent pas. Et Dusautoy dit que de tels sentiments ont cela d’horribles que je préférais toujours aux miens, à un homme qui m’aura donné son âme et sa vie, quelque grand homme, quelque héros à qui je n’aurai peut-être pas parlé deux fois et à qui je me dévouerai. Il n’y a pas de danger, je n’aurai jamais tant de bonheur, moi je passe à côté ou en dessous.
А все ж таки сумно.
C’est tout de même triste.
Мій портрет «доставлено». Це справжнє страхіття. Я на ньому не потворна, але кривлюся надзвичайно, наче мене настромили на кіл, така я задеревʼяніла, маю вигляд, ніби боюся впасти з крісла. Очі порожні й широко розплющені втупилися в порожнечу, ніс твердий, грубий. Але вершина всього — це рот, який у мене гарний, а він зробив його стиснутим у гримасі усмішки, що надимає щоки. Знайте, що я протестую проти такого зображення мене перед нащадками. Коли його принесли, слуги прийшли сказати, що мені прислали якусь картину. Що це? «Якась дама в білому», а коли Розалі каже, що це я, інші відповідають: ця Розалі, ну й вигадниця, вона завжди верзе дурниці. Чотири тисячі франків3 — це занадто за гримасу, що не має художньої вартості. Тло червоне, дуже темне, густе, непрозоре, а на ньому плечі без жодного повітря4 й ця огидна голова. Руки гарні. Мереживо так старанно виписане, що воно важке, грубе, жахливе. Мені в усьому щастить.
Mon portrait est « livré ». C’est une véritable horreur. Je ne suis pas laide là-dessus mais je fais une grimace extraordinaire, on dirait que je suis empalée tant je suis raide, j’ai l’air d’avoir peur de tomber de mon fauteuil. Les yeux vides et grands ouverts fixent le vide, le nez est dur gros. Mais le bouquet c’est la bouche que j’ai jolie et qu’il m’a faite pincée dans une grimace de sourire qui ballonne les joues. Vous savez que je pro-teste contre une pareille représentation devant la postérité. Lorsqu’on l’a apporté les domestiques sont venus dire qu’on m’envoie un tableau. Qu’est-ce que c’est ? C’et une dame en blanc et lorsque Rosalie dit c’est moi les autres répondent: cette Rosalie quelle blagueuse, elle dit toujours des bêtises. Quatre mille francs c’est raide pour une grimace qui n’a pas de valeur artistique. Le fond est rouge très foncé, épais, opaque et là- dessus des épaules manquant d’enveloppe et cette tête abominable. Les mains sont bien. La dentelle est si travaillée qu’elle est lourde, épaisse, affreuse. J’ai du bonheur en tout.
Примітки
Пер-Лашез — паризький цвинтар, куди труну Ґамбетти перевезли після державного похорону 6 січня 1883 року; поховали його в Ніцці. ↩
Марі переписує заголовки газетних рубрик про хворобу і смерть Ґамбетти («Хвороба і смерть Ґамбетти» тощо). ↩
Чотири тисячі франків — сума, яку Марі 24 грудня 1882 року надіслала як оплату за цей свій портрет. ↩
Плечі без жодного повітря (фр. «manquant dʼenveloppe»): «enveloppe» — малярський термін на позначення атмосфери, що вписує фігуру в довкілля. ↩