Субота, 30 грудня 1882 — Зошит 097

CZ ENUKFR

Там, усередині, воно розвивається. Ну от, я вже починаю перебільшувати, та ні ж, це правда, воно розвивається, і я ніяк не можу взятися... [частина сторінки в рукописі чиста] той, хто ні справедливий, ні добрий, хто, мабуть, іще покарає мене за те, що я смію це казати. Він наганяє на мене такий страх, що я скорюся, — а ця покора мені не зарахується, бо вона зі страху. Аби лиш... Річ у тім, що я багато кашляю і чую в грудях усяке... Одне слово, відкладімо все на 14-те. Аби лиш я належно дотягла до того часу. Без гарячки, без виснаженого обличчя... Бо це ж важко, якщо... Потім, може, буде запізно, воно посувається так швидко; обидва боки, ви тільки подумайте. Ах! горе. А найнебезпечнішим усе це робить те, що, аби лікуватися, я мушу критися...

Ça marche là dedans. Bon voilà que je commence à exagérer, non mais c’est vrai ça marche et impossible de me mettre... [Partie de page blanche dans manuscrit] qui n’est ni juste ni bon, qui me punira probablement encore parce que j’ose le dire. Il me fait tellement peur que je vais me soumettre, soumission dont il ne me sera pas tenu compte puisque c’est par peur. Pourvu que... C’est que je tousse beaucoup et j’entends dans la poitrine des choses... Enfin remettons tout au 14. Pourvu que je dure convenanblement jusqu’à là. Pas de fièvre, pas de figure tirée... C’est que c’est difficile si... Après peut-être il sera trop tard, ça fait des progrès si vite; les deux côtés, songez donc. Ah ! misère. Et ce qui rend tout cela surtout dangereux c’est que pour me soigner je dois me cacher...