Вівторок, 19 грудня 1882

Але оскільки є ще й запрошення від Ґавіні, які мають авансцену Ротшильдів у «Французькому», доводиться встигнути на обидва. Я вдягаюся під пальто, і лишається тільки скинути приталене довге пальто-сак і капелюшок, прибувши близько десятої до театру, де ми застаємо Ґавіні, звісно ж, Рандуена, Платера, Монтгомері, Жері. Що ж до виставки, то ми йдемо туди всією родиною, я під руку з татом, це справляє добре враження... Ах! які прекрасні речі. Ах! які талановиті люди. Ах! які щасливі смертні. Ми розмовляємо з Едельфельтом (якого рекомендує Картрайт, оце вже прикро), Каролюсом, Бастьєном, Сен-Марсо. Я аж затиналася зі страху, говорячи з оцим останнім, я щойно була буквально вражена його бюстами і, мабуть, видалася йому дурепою. Він має злий вигляд, хоч і любʼязний, і я страшенно боюся йому набриднути. Бастьєн — ангел. Його просто розхапували.
Я мало не плакала від того, що треба йти до театру. Неможливо уявити враження чарівнішого, ніж від цієї зали, де самі лише визначні твори. На Салоні все потопає серед страхіть, а тут на кожному кроці — щось вишукане.
Дорогою назад обмінювалися враженнями, і тітка сказала, що я була вбрана як жебрачка, що неабияк мене збентежило, заднім числом, та це можна пояснити; я не наділа хутра, а вони боялися, що я застуджуся в тій залі, де всі задихалися... Чи нудне це життя — судіть самі. І як спритно. Бити по моєму марнославству, щоб уберегти мене від протягів. Ах! ідіоти.

Примітки

Едельфельт — Альберт Едельфельт (1854–1905), фінський живописець, що працював у Парижі. ↩
Каролюс — Каролюс-Дюран (1837–1917), французький портретист і викладач (його учнем був Джон Сінгер Сарджент). ↩