❦
Вівторок, 19 грудня 1882
Mardi 19 décembre 1882
Але оскільки є ще й запрошення від Ґавіні, які мають авансцену Ротшильдів у «Французькому», доводиться встигнути на обидва. Я вдягаюся під пальто, і лишається тільки скинути приталене довге пальто-сак і капелюшок, прибувши близько десятої до театру, де ми застаємо Ґавіні, звісно ж, Рандуена, Платера, Монтгомері, Жері. Що ж до виставки, то ми йдемо туди всією родиною, я під руку з татом, це справляє добре враження... Ах! які прекрасні речі. Ах! які талановиті люди. Ах! які щасливі смертні. Ми розмовляємо з Едельфельтом1 (якого рекомендує Картрайт, оце вже прикро), Каролюсом2, Бастьєном, Сен-Марсо. Я аж затиналася зі страху, говорячи з оцим останнім, я щойно була буквально вражена його бюстами і, мабуть, видалася йому дурепою. Він має злий вигляд, хоч і любʼязний, і я страшенно боюся йому набриднути. Бастьєн — ангел. Його просто розхапували.
Mais comme il y a aussi une invitation des Gavini qui ont l’avant-scène des Rothschild pour le Français il faut faire les deux. Je m’habille en dessous et n’ai plus que le long paletot ajusté et le chapeau à ôter en arrivant vers dix heures au théâtre oo nous trouvons les Gavini naturellement, Randouin, Plater, Montgomery, Géry. Quant à ('Exposition nous y allons en famille, moi au bras de papa, cela fait bien... Ah ! les belles choses. Ah ! les gens de talent. Ah ! les heureux mortels. Nous causons avec Edelfelt (que présente Cartwright, ça c’est embêtant) Carolus, Bastien, Saint Marceaux. Je bégayais de peur en parlant à celui-là, je venais d’être littéralement saisie par ses bustes et j’ai dû lui paraître sotte. Il a l’air méchant quoi-qu’aimable et j’ai une peur bleue de l’ennuyer. Bastien est un ange. On se l’arrachait.
Я мало не плакала від того, що треба йти до театру. Неможливо уявити враження чарівнішого, ніж від цієї зали, де самі лише визначні твори. На Салоні все потопає серед страхіть, а тут на кожному кроці — щось вишукане.
Je pleurais presque de m’en aller au théâtre. Il est impossible de s’imaginer une impression plus ravissante que celle de cette salle où il n’y a que des œuvres remarquables. Au Salon c’est noyé dans des horreurs, ici, à chaque pas c’est une chose exquise.
Дорогою назад обмінювалися враженнями, і тітка сказала, що я була вбрана як жебрачка, що неабияк мене збентежило, заднім числом, та це можна пояснити; я не наділа хутра, а вони боялися, що я застуджуся в тій залі, де всі задихалися... Чи нудне це життя — судіть самі. І як спритно. Бити по моєму марнославству, щоб уберегти мене від протягів. Ах! ідіоти.
Au retour on échangeait ses impressions et ma tante dit que j’étais habillée comme une mendiante, ce qui me décontenance fort, rétrospectivement, seulement ça s’explique; je n’avais pas mis de fourrures, et on craignait que j’en tombe malade dans cette salle ou on étouffait... Si c’est une vie embêtante, je vous le laisse à penser. Et comme c’est adroit. Taper sur ma vanité pour me garantir des courants d’air. Ah ! les idiots.
Примітки
Едельфельт — Альберт Едельфельт (1854–1905), фінський живописець, що працював у Парижі. ↩
Каролюс — Каролюс-Дюран (1837–1917), французький портретист і викладач (його учнем був Джон Сінгер Сарджент). ↩