Неділя, 17 грудня 1882

Справжній, єдиний, неповторний, великий Бастьєн приходить сьогодні.
Я приймала його очманіла, незграбна й розгублена, знервована й принижена тим, що не маю чого йому показати.
Він лишається понад дві години, передивившись усі полотна по всіх кутках, тільки я заважала йому дивитися, нервова й сміючись недоречно. Цей великий митець дуже добрий, він намагається мене заспокоїти, і ми говоримо про Жюліана, винуватця цієї величезної зневіри. Бастьєн не поводиться зі мною як із навіженою, він каже те саме, що Тоні, що Жюліан, тільки без отих жахливих жартів, що, мовляв, усьому кінець, що я вже нічого не зроблю, що я пропала... Ось що доводить мене до нестями.
А втім, я видираю в цього старого мавписька оці вісім сторінок.
Бастьєн — тобто я обожнюю його талант. І я гадаю, що завдяки самій моїй розгубленості знайшла делікатні й несподівані лестощі, та й сам спосіб, у який я його прийняла, був уже неабиякими лестощами. Він робить начерк в альбомі міс Річардс, яка довірила мені його, щоб я там щось намалювала. А оскільки чорнило проступало крізь аркуш і бруднило наступний, він хотів був покласти між ними клаптик паперу:
— Облиште, облиште, так їй буде аж два.
Не знаю, чому я ощасливлюю Річардс; іноді мені тішить душу зробити велику приємність тому, хто на неї не сподівається і хто для мене лише перехожий. Коли я писала на Гранд-Жатт, одного дня до берега прийшла ціла родина: батько й четверо чи п'ятеро дітей, обідрані, з жалюгідним клунком лахміття, схоже було на злиденне переселення. Я дала їм два франки. Треба було бачити радість, подив цих сердег. Я сховалася за деревами. Небо ніколи не ставилося до мене так добре, це небо ніколи не мало таких добродійних примх, і я вже не дуже певна, що...

Примітки

«Старе мавписько» — Жюліан. Вислів (фр. «le vieux singe») приязно-зневажливий, а «вісім сторінок» — це попередні сторінки щоденника зі скаргами на його викладання.
Гранд-Жатт — острів на Сені біля Нейї, відомий як місце пленерного живопису й недільного відпочинку. Марі писала там улітку 1880–82 років, а чотири роки по тому острів став сюжетом монументальної картини Сера «Недільний день на острові Гранд-Жатт» (1886).