❦
Четвер, 14 грудня 1882
Jeudi 14 décembre 1882
Зранку ми їдемо подивитися полотна, які справжній Бастьєн1 щойно привіз із села. Він тут, лагодить краї картин і деякі речі на задніх планах. Ми зустрічаємося, мов друзі, він такий милий, такий добродушний... Може, він і не зовсім такий, але він такий обдарований, а проте чарівний. А бідолашний архітектор геть затьмарений братнім сяйвом. Він привіз кілька етюдів: вечір у селі, місяць уже сходить, і у вікнах загоряється світло, чоловік, що вертається з поля, обертається сказати щось жінці, яка простує до хати з осяяним вікном; присмерк переданий дивовижно, спокій, що огортає все, люди, які повертаються додому, усе змовкає, тільки чути, як десь гавкає пес. Який колорит, яка поезія, який чар!
Le matin nous allons voir les toiles que le vrai Bastien vient de rapporter de la campagne. Il est là, entrain d’arranger les bords des tableaux et certaines choses dans les fonds. Nous nous rencontrons comme des amis, il est si gentil, si bon enfant... Peut-être n’est-il pas tout cela mais il a tant de talent, pourtant il est charmant. Et le pauvre architecte tout à fait effacé par le rayonnement fraternel. Il a rapporté plusieurs études, un soir au village, la lune paraît déjà et les fenêtres s’allument, un homme rentrant des champs se retourne pour parler à une femme qui se dirige vers la maison ou la fenêtre est illuminée, le crépuscule est rendu merveilleusement, le calme qui envahit tout, les gens qui rentrent chez eux, tout se tait, seulement on entend aboyer quelque chien. C’est d’une couleur, d’une poésie, d’un charme !
Манера Жюля Бретона2, якого називають поетом завбільшки з кулак, тут була б доречніша. Є ще й кузня, де працює якийсь дідок. Це зовсім маленьке і не менш прекрасне, ніж ті дивовижні маленькі брунатні полотна, що їх бачимо в Луврі.
Le genre de Jules Breton qu’on appelle poète gros comme le poing, serait mieux. Il y a aussi une forge ou un vieux bonhomme travaille. C’est tout petit et ce n’est pas moins beau que ces merveilleuses petites toiles brunes qu’on voit au Louvre.
Поряд із цим — пейзажі, вода, Венеція й Лондон. І два великі полотна: англійська квіткарка й дівчинка в полі. Вони в натуральну величину й сповнили мене подивом, настільки вони видаються мені нижчими за нього самого.
A côté de ça des paysages, de l’eau, Venise et Londres. Et deux grandes toiles, une bouquetière anglaise et une gamine dans un champ. C’est grand comme nature et m’a rempli de stupéfaction tellement cela me paraît inférieur à lui-même.
Спершу тебе засліплює розмаїття й всемогутність цього таланту, що зневажає вузьку спеціальність і все робить досконало. Його англійський хлопчина вдвічі кращий за цих двох дівчат; що ж до торішнього хлопчини під назвою «Пас-меш»3, то це просто-таки шедевр. Пополудні я позую в Тоні, і портрет закінчено!! Яке щастя.
D’abord on est ébloui par la variété et la toute puissance de ce talent qui dédaigne la spécialité et fait tout supérieurement. Son gamin anglais est une fois au-dessus de ces deux filles, quant au gamin de l’année dernière intitulé « Pas-mèche » c’est tout simplement un chef d’œuvre. Dans l’après midi je pose chez Tony et le portrait est fini !! Quel bonheur.
Примітки
«Справжній Бастьєн» — Жюль Бастьєн-Лепаж (1848–1884), на відміну від свого брата Еміля-архітектора. ↩
Жюль Бретон (1827–1906) — живописець ідеалізованих селянських сцен, що видавав і власні вірші. ↩
«Пас-меш» (фр. «Pas-mèche», букв. «Нічого не вийде») — картина Жюля Бастьєна-Лепажа (1882). ↩