Середа, 8 листопада 1882

Я збожеволію! До Салону мені лишиться тільки чотири місяці... Чи готувалася я до нього? Мені потрібно було б шість місяців, щоб отямитися!
Ніхто не розуміє, в який стан це мене вганяє. Від цього можна збожеволіти, буквально! І ніхто тут цього не розуміє! Ці люди мерзенні, вони не моєї породи. Вони за сто тисяч льє від того, щоб бодай здогадатися, що ж воно таке — любов до мистецтва чи бодай проста амбіція!
Хоч головою об камінь бийся. Вони думають, що я живу, що я існую! Що так може тривати. Вони мовби вважають за природне, що я ще й досі не вбила себе, вони гадають, що я мушу розважатися, і саме ця думка вганяє мене в невимовну лють. О! я більше ніколи сюди не приїду. Ніколи, ніколи, я більше не змарную жодного дня. Ах! який урок! Де ж [замазано: той неспокій], що може замінити інтелектуальні насолоди, яких я себе позбавляю, який Помар того вартий...
О! ніколи, ніколи, ніколи.
Якщо я кричу, то не тому, що мені не вдалося, бо справді не можна сказати, що я зазнала поразки, а майже навпаки... Тільки моє життя там, а тут я збожеволію.
А ще — о божевільна, бовдурка, дурна й невігласка, самовпевнена й нерозумна, я все це разом, бо мала б добре знати, що Помарів ніколи не знаходять, коли шукають, це робиться само собою, тоді як, якщо я не працюватиму, мені лишиться хіба що померти, а досягають чогось лише невпинною й послідовною працею. Я вже не знаю, що кажу.
Ми поїхали з візитом до пані та панни Моллер, які мешкають у губернатора, що одразу вийшов до вітальні і, як кажуть, людина розумна. Потім — до пана й пані Абаза; Абаза — колишній мільйонер, чий дім у Полтаві дуже схожий на палац. Там є навіть карарський мармур і картина Айвазовського.
Сьогодні ввечері в театрі — аматорська вистава, зала повна, ми у двох ложах. Пані Абаза й панна Моллер приходять до нас, а потім ми [замазано: виходимо] в коридори, так заведено; я — щоб показатися в кращому світлі, бо торік мене бачили в театрі в дорожній сукні й вельми негарну. Тут є всі й немає нікого.
А потім.

Примітки

Іван Айвазовський (1817–1900) — видатний російсько-вірменський мариніст, найуславленіший російський художник своєї доби. Його морські краєвиди мали величезну популярність і їх широко колекціонувало провінційне дворянство. Володіти його полотном було ознакою заможності й культурних прагнень.