Вівторок, 31 жовтня 1882

Лишаються тільки Олександр, його дружина, Гарницький і Мічка; усі вони ввечері їдуть. Є ще й дядько Микола.
Здається, учора в Диканьці пили так, що годі й уявити. Решта вельми втішені цією приязню з Кочубеями, а Полтава від цього аж сяє.
Одне слово, цілий день говорять про вчорашні вина.
Ця Діна зовсім не бачить, що з неї кепкують, не розуміє цього, я сказала їй усе, що належало, а сьогодні знову обурливі загравання з Мічкою, якого вона вже по-справжньому вдарила, і він був невдоволений, і це моя провина, бо вчора я пожартувала, ударивши його доволі сильно, він упав ниць із захопленим виглядом, а тоді я дала йому поцілувати руку. От вона й захотіла повторити цю сцену; пам'ятаєте, як я заграва́ла з Бланом за часів Кассаньяка, а вона робила те саме, і Блан навіть сказав їй, що вона не вміє спинятися, де треба. Завжди переступити межу, завжди. Ах! як це набридло.

Примітки

Диканька — славетний маєток родини Кочубеїв на Полтавщині, відомий у російській культурі завдяки збірці оповідань Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–32). Для кола Башкирцевих бути прийнятими там було ознакою неабиякого суспільного престижу.