Вівторок, 10 жовтня 1882

Ну ж бо, це лише прогулянка; виїхавши сьогодні о восьмій вечора, ми прибуваємо в суботу о шостій ранку. І навіщо??? Найясніше те, що я краду в себе місяць. А якби я захворіла?... Я ж однаково була б змушена згаяти час. Що ж, я вдаю собі, що це хвороба. Може, мені й краще...
Якщо я й не плачу, то могла б. Тітка вкладає в цей від'їзд стільки неохоти, стільки страдницьких мін... А ще той хист, що його мають ці жінки — викопувати прикрі речі, аби лиш сказати. Тут перепадає всьому, аж до особняка на вулиці Ампер, який винайняли завдяки мені і який далеко від усього. Зрештою!...
Отож... А ще дурниці, як завжди, мабуть... Плутанина й навмисна брехня, навіть без надії мене обдурити, а наче дитина, яку впіймали на гарячому. А ще... Це лукаво, уперто і, зрештою, добра душа.