❦
Середа, 30 серпня 1882
Mercredi 30 août 1882
Спершу мене відриває від живопису оббивальник, тоді ще хтось, потім злива, далі мала, яка зовсім не вміє позувати, а наприкінці Фелікс приходить казна-чого... І врешті-решт я сідаю писати, щоб не плакати. Я роздратована до краю!!... Щойно я намалювала, підготувала й ось-ось почну писати — як трапляється щось, що мені заважає, тож я в розпачі, починаючи кожен етюд, бо майже ніколи не можу його закінчити. А це смерть. Я дуже нещасна.
C’est d’abord le tapissier qui me dérange de ma peinture, puis un autre, puis c’est une averse, ensuite c’est la petite qui ne pose pas du tout, et enfin c’est Félix qui vient pour je ne sais quoi... Et au bout du compte je viens écrire pour ne pas pleurer. Je suis énervée à un point !!... Sitôt que j’ai dessiné, préparé et sur le point de peindre, arrive quelque chose pour m’en empêcher, de sorte que je suis désespérée en commençant chaque étude parce que presque jamais je ne puis finir. Et c’est la mort. Je suis très malheureuse.
Мистецтво — та це навіть не мистецтво; муки митця — це щось благородне.. Я не маю права претендувати ні на що, це лише вульгарні прикрощі істоти, якій нічого не вдається.
L’art, ce n’est même pas de l’art, les tourments d’un artiste sont quelque chose de noble.. Je n’ai pas le droit de prétendre à tout, ce ne sont que des vulgaires embêtements d’un être à qui rien ne réussit.
Що я роблю? Нічого!
Qu’est-ce que je fais ? Rien !
Я починаю, кидаю, починаю знову, і тоді як інші роблять по етюду щотижня, я!... Я виснажуюся в марних зусиллях — наче коли хочеш закричати в жахітті й не можеш.
Je commence, je lâche, je recommence et tandis que d’autres font une étude chaque semaine, moi !... Je me consumme en vains efforts, comme quand on veut crier dans un cauchemar et qu’on ne peut pas.
А час минає.
Et le temps passe.