❦
Вівторок, 8 серпня 1882
Mardi 8 août 1882
Я знову бачила вві сні тридцятивосьмирічного журналіста; до речі, 2 грудня цього року йому виповниться тридцять девʼять, а мені 26 листопада — двадцять чотири. Ми старіємо.
J’ai encore vu en rêve le journaliste de trente-huit ans, au fait il aura trente-neuf ans le 2 décembre prochain, et moi le 26 novembre, vingt-quatre. Nous vieillissons.
Якщо я й досягла великих успіхів на початку, то лише тому, що йшлося про той славнозвісний портрет. Уже три дні я позую й нічого не роблю, і мені здається, що все скінчено, що я нічого не вмію!...
Moi, si j’ai fait de grands progrès en commençant c’est que c’était pour faire ce fameux portrait. Depuis trois jours je pose et ne fais rien, il me semble que tout est fini, que je ne puis rien faire !...
Я знову позувала; тітка мене привозить, їде по справах і повертається, як щодня. Та в голові мені трохи паморочиться від «Королів у вигнанні» Доде; я вже читала цей роман, але все починається наново — там такі чарівні сторінки, така тонкість аналізу, така чіткість вислову, що мене захоплює, речі, від яких плачеш. Речі почуття... Тоні теж навів мене на ці думки сьогодні ввечері. Він сумний: батькові його вісімдесят шість років, матері сімдесят пʼять, зять помирає, у нього лишиться тільки сестра зі своїми дітьми. Ось він зовсім сам, проводить вечори в самоті, нудьгує й нарікає на це. Я вже вам казала — то сентиментальна натура, тож він зрештою сказав, що зрештою одружиться... І тоді я, наче старий парубок, починаю розмірковувати... Тобто починаю стежити за чужими почуттями; це часто зі мною буває, і так, мабуть, мають робити романісти, чи не так?
J’ai encore posé, ma tante m’amène, va faire des courses et revient comme tous les jours. Mais j’ai la tête un peu troublée par « Les rois en exil » de Daudet, je l’avais déjà lu mais ça se recommence, il y a là de si ravissantes pages, une finesse d’analyse, une netteté d’expression qui me ravit, des choses qui font pleurer. Des choses de sentiment... C’est Tony aussi qui m’y fait penser ce soir. Il est triste, son père est âgé de quatre-vingt-six ans et sa mère de soixante-quinze, son beau-frère est mourant, il ne lui restera que sa sœur qui a ses enfants. Le voilà tout seul, il passe ses soirées dans la solitude, il s’ennuie et s’en plaint. Je vous l’ai dit c’est un être sentimental, alors il a fini par dire qu’il finira par se marier... Et alors moi comme si j’étais vieux garçon je me mets à penser... C’est-à-dire que je me mets à suivre les sentiments des autres; ça m’arrive souvent, c’est ainsi que doivent faire les romanciers à ce qu’il me semble, n’est-ce pas ?
Майже влазиш у чужу шкуру й думаєш разом із людьми чи замість них — це втеча за межі самої себе, яка може захоплювати, а ще... «Королі у вигнанні». Ах! які чарівні й зворушливі речі. Кохання Меро до королеви. Прекрасна річ кохання. Але де ж я знайду цього незвичайного чоловіка, цього героя... Бо це має бути герой; слово, обернуте на посміховище, тут правдиве.
On entre presque dans la peau des gens et on pense avec ou pour eux, c’est une course en dehors de soi qui peut passionner, et puis... « Les rois en exil ». Ah ! les ravissantes et attendrissantes choses. L’amour de Méraut pour la reine. C’est beau l’amour. Mais où vais-je trouver cet homme extraordinaire, ce héros... Car ce doit être un héros, le mot tourné en ridicule est juste.
Тоні та його матримонізм... Це сентиментально, спокійно... це як тоді, коли я думала про Ґабріеля... Але мистецтво потребує людини цілої, тож кажуть, що митець має або зректися кохання, або одружитися... Усе ж краще одружитися, бо мистецтво над усе, та що ж, так, але жінки не так, як чоловіки, потребують того, що... Дюма-син називає коханням... О! створити свою картину, о! мати талант. Портрет забирає в мене час! Цей до того ж звичайний портрет, навіть не гарний. Це не життя; коли я не працюю, усе мене покидає; малюючи, я уявляю, ніби тчу своє щастя; у бездіяльності все спиняється — ніч і тиша.
Tony et son matrimonisme... C’est sentimental, calme... c’est comme quand j’ai pensé à Gabriel... Mais l’art a besoin de l’être tout entier aussi faut-il à ce qu’on dit que l’artiste renonce à Pamour ou se marie... Il vaut encore mieux se marier, car l’art avant tout, eh bien oui, mais les femmes n’ont pas autant que les hommes besoin de ce que... Dumas fils appelle l’amour... Oh ! faire mon tableau, oh ! avoir du talent. Le portrait me fait perdre du temps ! Ce portrait avec ça ordinaire, pas même joli. Ce n’est pas une vie, quand je ne travaille pas tout m’abandonne; en peignant je m’imagine tisser mon bonheur; inactive tout s’arrête, la nuit et le silence.
Не кажучи вже про це велике горе, про цю жахливу муку погано чути — надто коли позую, і мене страшенно принижує та поблажливість, з якою Тоні говорить зі мною, не надто кричачи...
Sans parler de ce grand chagrin, de cette atrocité d’entendre mal, c’est surtout en posant, et je suis horriblement humiliée de la complaisance avec laquelle Tony me parle sans trop crier...
У вітальні, у театрі це не помітно, але вдвох чи втрьох, у тихих розмовах я глуха. Це через мою хворобу горла; я пробувала про це сказати, але мені бракує сили, і я завжди могла сказати лише наполовину — що в мене болить горло і що воно віддає сюди, у голову, у вуха, і що це дуже прикро. А Тоні радить піти до серйозного лікаря, який мене від цього вилікує.
Au salon, au théâtre ça ne se sent pas, mais à deux ou à trois, dans les conversations calmes je suis sourde. Cela tient à mon mal de gorge, j’ai essayé d’en parler mais la force me manque, et je n’ai jamais pu que dire à moitié, que j’ai la gorge malade et que ça me monte là, à la tête, aux oreilles, que c’est bien ennuyeux. Et Tony conseille d’aller voir un docteur sérieux qui me fera passer ça.