❦
Пʼятниця, 30 червня 1882
Ну от, усе це мене стомлює, мені від нього бридко. З мене досить...Vendredi 30 juin 1882
Так, якось я не знаходжу собі місця, блукаю... Нічого не роблю! У цьому й лихо!
Oui, en quelque sorte je ne me trouve pas de place, j’erre... Je ne fais Rien ! Voilà le malheur !
Днями ми з Жюліаном про це говорили, він каже, що от уже півтора року я більше нічого не роблю: де-не-де місяць праці, ривками, поривами... а потім нічого. Ні послідовності, ні вміння керувати собою, ні справжньої енергії! Це правда. Я збилася зі шляху, мені треба було б перелопатити купу роботи, щотижня по етюду, а замість цього я шукаю сто різних речей, і коли щось мені подобається, я занепадаю духом, бо не здатна цього зробити. Мені потрібен був би приклад праці, а я не можу... Я намагалася повернутися до майстерні й не змогла. Чи зможу я працювати сама? Я приголомшена, не знаю вже, куди йти й що робити. Не маю сили зробити навіть простий етюд, мені завжди треба братися за забагато, а що воно не виходить добре, я впадаю у відчай. А тепер це нервовий стан... До того ж я ніколи не малюватиму, я ніколи, ніколи, ніколи не могла добре намалювати жодного шматка, а малюю вже три з половиною роки... Половину з них я змарнувала, визнаю, але байдуже... Словом, я захекалася; треба мати мужність, волю знову взятися, воно повернеться потроху. Я повернуся. Ні, потрібен якийсь великий удар, який знову виніс би мене на воду...
L’autre jour avec Julian nous avons causé de cela, il dit que voilà un an et demi que je ne fais plus rien, par ci, par là un mois de travail, par bonds, par emportements... puis rien. Pas de suite, pas d’esprit de conduite, pas d’énergie vraie ! C’est vrai. Je suis dévoyée, j’aurai besoin d’abattre de l’ouvrage, chaque semaine une étude et au lieu de cela je cherche trente six choses et quand quelque chose me plaît je suis découragée parce que je ne suis pas en état de le faire. Il me faudrait un exemple de travail et je ne puis... J’ai essayé de retourner à l’atelier et je n’ai pas pu. Est-ce que je pourrai travailler seule, je suis ahurie, je ne sais plus ou aller et quoi faire. Je n’ai pas la force de faire une simple étude, il faut toujours que j’entreprenne trop et comme cela ne vient pas bien je tombe dans le désespoir. Et à présent c’est un état nerveux... Du reste je ne peindrai jamais, je n’ai jamais, jamais, jamais pu peindre un morceau bien, voilà trois ans et demi que je peins... J’en ai perdu la moitié je l’admets, mais c’est égal... Enfin je suis hors d’haleine; il faut avoir le courage, la volonté de se remettre, cela reviendra doucement. Je vais retourner. Non il faudrait quelque grand coup qui me remette à flot...
І я дуже боюся, що цей великий удар може бути лише низкою терплячих зусиль... Але тоді приходить це страшне переконання, що я не зможу, що я не буду малювати. Тож натурниці!
Et je crains bien que ce grand coup ne puisse être qu’une suite de patients efforts... Mais alors vient cette terrible conviction que je ne pourrai pas, que je ne peindrai pas. Alors modèles !
Ви все одно повернетеся до живопису, але ще слабшою... І що тоді.
Vous reviendrez tout de même à la peinture mais encore plus affaiblie... Et alors.
Тоді краще померти.
Alors il vaut mieux mourir.