Субота, 3 червня 1882

Сільський бал у баронеси де Камбур. Кажуть, товариство там добірне.
Побачимо. Я буду пастушкою індиків за Ґревеном. Спідниця в біло-блакитну смужку, полотняний чепець, фартух із кишенею посередині; сорочка визирає з-під блакитного корсажа. Дуже кумедно.
Я мала успіх, але це знову інше товариство, веселитися можна лише тоді, коли знов зустрічаєш своїх кавалерів. Кільком я мусила відмовити, я була схожа на Тео. До того ж надто спекотно, я заснула перед тим, як іти... Удень нас відвідав Каролюс, який побачив мої картини і якого я, на свій подив, виявила чудовим порадником; він пообіцяв довести мене до сліз; це йому не вдасться — я занурююся в роботу [замазано: на] суху, без сліз. А втім, він у захваті від великої пастелі з Діною, і кілька речей у живописі, кажуть, добрі.
Конкурс оцінено, це сміховина: класифікували лише двох, і то найгірших. Жодної медалі... Гадаю, професори з нас глузують.
Від третьої до п'ятої ми збираємо пожертви на великих сходах салону з пані де Камбур.
Я чарівна в сукні в стилі Людовіка XV блідо-рожевого кольору й мохово-зеленого оксамиту. Людей чимало, Королева Ізабелла дуже до мене ласкава; потім приятелі Гавіні, Одетта й симпатична Картрайт, яка дає двадцять франків. А втім, усі перехожі мені дають: коли я не змучена й не принижена, є в мені щось миле, що приваблює людей. Троє молодих художників, які пройшли були досить швидко, порадилися, поглянувши на мене, і один із них повернувся, щоб дати мені сорок су. Це досить мило, бо ми вдаємо збиральниць пожертв, а люди мчать щодуху, змушені проходити між нашими рядами.
О п'ятій до герцогині, яка веде нас до віконтеси де Жанзе, у якої особняк, повний дивовиж, і яка [є] однією з королев Парижа, як казав Бальзак. А потім у Булонський ліс із герцогинею та її внучкою, панною де Шаретт.

Примітки

Альфред Ґревен (1827—1892) — уславлений карикатурист і художник театральних костюмів.
Імовірно, панна Тео — уславлена актриса тієї доби.