Неділя, 28 травня 1882

Учора приходила герцогиня де Фітц-Джеймс сказати, що ввечері представить нас у домі своєї невістки, герцогині де Фітц-Джеймс, де мав бути бал. Мама запевняє, що ця стара — сама люб'язність і тільки й прагне, що нас опікати. Вони бачаться досить часто, але я нічого до пуття не знаю, бо вічно зайнята цим клятим живописом. Отож ми заїжджаємо по неї і прибуваємо разом.
Це найвищий шик, справжнє товариство, справжні чарівні й свіжі дівчата. Справжні вбрання. У старої герцогині хтозна-скільки небожів і онуків. Її внучці пані де Тюренн [викреслено: вже не молода] двадцять дев'ять років, а в іншої, пані де Мірамон, син семи років [замазано: правнук герцогині.]
Імена, які я там чула, — найвідоміші й найаристократичніші, а ті небагато людей, що їх я знаю в обличчя, — сама елегантність. Що ж до мене, я нудьгую немилосердно.
Передусім я негарно вдягнена: сукня гарна, але не для балу; відчуття цієї меншовартості робить мене безбарвною, до того ж я нікого не знаю, а всі ці молодики цілу зиму танцювали разом, і більшість дівчат на «ти». Господарі дому — сама люб'язність, нас представляють дамам, мені представляють кавалерів, я танцюю, але... Із ніяковістю... і ви розумієте, до якого отупіння доводило мене це становище... Скромне. Я була не в найкращому вигляді й нікого не знала, тож не отримала жодного трофея в котильйоні, який я, до речі, покинула задовго до кінця. А ця сукня надавала мені неприємного вигляду!.. Зрештою, рідко коли веселишся, коли отак раптом потрапляєш у незнайоме товариство, цілу зиму не виходила у світ і не знаєш ні душі, — а от коли володієш усіма своїми засобами, можна показати себе... Я була ні вдягнена, ні підготовлена, ні зачесана... Я гадала, що це буде маленький балик [sic] у закритих сукнях, і шкодувала за своїм напіввідкритим декольте.
А я весь час думала про пастель, зроблену вранці, яка переслідує мене своєю невдалістю. Та й узагалі, не можна виходити в світ отак зненацька... Мені потрібно було б принаймні два місяці товариства, щоб привчитися... Я дика, втомлена, сумна, та й усе це... Просидіти рік замкненою, а потім бал, що звалюється тобі на голову, — отетерієш, а потім знову півроку тиші. А до того ж, правду кажучи... певно, я лютую, що не мала дівочого життя, і вийшла б у світ із марнославства, але хіба ви думаєте, що мене це насправді тішить... Чи ж це не досить дурне, не досить порожнє, не досить безбарвне! І подумати тільки, що є люди, які тільки цим і живуть! А я хотіла б цього зрідка, рівно стільки, щоб бути в гущі подій, — як ото знамениті чоловіки, наприклад; ті ходять туди лише задля відпочинку, але все ж досить часто, щоб не мати вигляду готтентотів чи мешканців місяця.

Примітки

«Trophées au cotillon» (фр.) — у котильйоні, модному бальному танці, учасники отримували дрібні подарунки чи призи; не отримати жодного означало світську непомітність.