❦
Неділя, 23 квітня 1882
Я щойно провела кілька хвилин перед своїми ніццькими етюдами. Сама лише думка, що, може, у них знайдуть щось добре, пробирає мене морозом по спині. Я кажу «знайдуть», бо Тоні, Жюліан, Бастьєн видаються мені такими мізерними, такими дрібними проти того величезного враження, яке здатні справити на мене їхні слова. Справжня тривога й справжнє щастя є лише в речах слави...Je viens de passer quelques minutes devant mes études de Nice. La seule pensée que peut-être on y trouvera quelque chose de bon me fait passer un frisson dans le dos. Je dis on car Tony, Julian, Bastien me paraissent si mesquins, si peu de chose à côté de l’effet immense que peuvent produire pour moi leurs paroles. Il n’y a de vrai anxiété et de vrai bonheur que dans les choses de la gloire...
Як можна бодай на мить порівняти з цим чоловіка? Усе вирівнюється перед Славою. Яке велике слово —
Comment y comparer une seconde un homme ? Tout s’aplanit devant la Gloire. Quel grand mot-
Моє життя не вимальовується, не кажучи вже про те, що в майстерні щоб знову до нього взятися. Можна подумати, ніби я вже місяцями байдикую і ніби скоїлося якесь лихо.
Ma vie ne se dessine pas, sans compter qu’à l’atelier pour m’y remettre. On dirait que je suis oisive depuis des mois et qu’un malheur est arrivé.
Я віддала не все, що могла, надто старого, я квапилася повернутися до Парижа. Я знов зробила нашвидкуруч!!! Ці думки пропливають у голові, наче важкі хмари, огортають мене тривогами, від яких мене морозить і по тілу наче язики полумʼя пробігають, десять разів за годину...
Je n’ai pas donné tout ce que je pouvais, surtout le vieux, je me pressais de rentrer à Paris. J’ai encore bâclé !!! Ces pensées me passent dans la tête comme de gros nuages m’enveloppent d’angoisses qui me donnent froid et me font passer comme des langues de feu sur le corps, dix fois par heure...
Небо сіре, грозове, дощить, і вітер пекучий — надворі діється те, що діється в мені... То, виходить, фізична дія?
Le ciel est gris, orageux, il pleut et un vent brûlant, il se passe dehors, ce qui se passe en moi... Effet physique alors ?
Ми ходили до Ґавіні; звичайні гості, Одетта, Валентина, Шодорді... Потім ми були в Булонському лісі з Аделіною. Юрма елегантної публіки. Ми привезли з Ніцци негра на імʼя Фелікс Саїд, який робить фурор. Соутцо із сестрою поважно мені вклоняється.
Nous sommes allées chez les Gavini; les visiteuses ordinaires, Odette, Valentine, Chaudordy... Puis nous avons été au Bois avec Adeline. Une foule de monde élégant. Nous avons amené de Nice un nègre nommé Felix Saïd, qui fait sensation. Soutzo avec sa sœur me salue gravement.
Він, схоже, десь служив солдатом. Божидар вечеряє в нас і не дуже пояснює, як це так виходить, що він водиться із Соутцо, після того як казав, що це остання свиня і що той не насмілився зʼявитися на весілля своєї сестри, бо боявся зустріти там Алексіса чи Божидара. А тепер він каже, що цей Соутцо радше навіжений, ніж лихий. Словом, це інтриги, якими нітрохи не варто перейматися, нехай усі ці байдужі мені люди самі між собою розбираються. Але я мала сказати ще дещо; не пригадаю вже якесь міркування про любов після того, що я читала сьогодні вранці.
Il a paraît-il été soldat quelque part. Bojidar dîne ici et ne nous explique pas trop comment il se fait qu’il se voit avec Soutzo après avoir dit que c’était le dernier des cochons et qu’il n’a pas osé paraître au mariage de sa sœur parce qu’il avait peur d’y rencontrer Alexis ou Bojidar. Et à présent il dit que ce Soutzo est plus fou que méchant. En un mot ce sont des tripotages dont il ne faut nullement s’inquiéter, laissons tous ces indifférents se débrouiller entre eux. Mais j’avais autre chose à dire; je ne sais plus quelle considération sur l’amour à la suite d’une lecture faite ce matin.
Любов — ось вічна тема... дати себе кохати чоловікові, у якого досить вад, щоб бачити в тобі богиню, що зійшла з небес заради нього... у цьому була б певна принада... хтось, хто визнає свою упослідженість... Знати, що одним поглядом проливаєш мільярди блаженств... є в цьому такий собі... милосердний бік, що лестить тій великодушності, яку можеш у собі мати.
L’amour, voilà l’éternel sujet... se laisser aimer par un homme qui ait assez de désavantages pour vous considérer en déesse descendue du ciel pour lui... cela aurait un certain charme... quelqu’un qui reconnaisse son humilité... Savoir que d’un regard on verse des milliards de félicités... il y a là un côté... charitable qui flatte les générosités qu’on peut avoir.