Неділя, 15 січня 1882

У Гавіні та в Етенсель, яка чарівна. Є велика стаття про наш вечір, але, як і очікувалося, ми невдоволені: вона порівнює мене з Розбитим глеком, і ми боїмося, щоб у Полтаві це не сприйняли за образу... Які ж дурні, стаття дуже добра, тільки оскільки два дні тому вона сказала, що я одна з найгарніших жінок Російської імперії, цього разу вона задовольнилася описом моєї сукні. Звідси й розчарування.
Та я вся віддана Мистецтву; гадаю, що разом із плевритом я десь в Іспанії підхопила священний вогонь, я починаю з ремісниці ставати художницею, це [замазано] якнайнебесніше визрівання, що робить мене трохи божевільною... Вечорами я роблю композиції, мрію про якусь Офелію, [замазано: недо-Потен] обіцяв повести мене до Сент-Анн подивитися на голови божевільних... До того ж мене переслідує араб, старий араб, що сидить і співає під щось на кшталт гітари, і я думаю про велику штуковину для наступного Салону — куточок Карнавалу... Але для цього треба їхати до Ніцци... Так, але араб в Алжирі? Так, Неаполь для Карнавалу... Гаразд, але щоб виконати свою штуковину на пленері в Ніцці, у мене є моя вілла і... Кажу вам — мені хочеться лишитися тут, побачити Бастьєна-Лепажа... що я знаю?