Субота, 10 грудня 1881

Неділя, 11 грудня 1881 Мені краще, гарячки майже нема. Жюліан приходив сьогодні ввечері. Він справді добрий, та ще й дуже втішний. У нас є той жахливий задум, як ви знаєте... Але я в усе це не дуже вірю, хоч це було б добре для Діни, яка зі своїми ста чи ста п'ятдесятьма тисячами франків посагу не зможе вийти заміж у Франції. Та огидна Амелі, — якби все залежало від мене, я б вагалася: з одного боку, зробити нещасною одну, а з іншого — обдарувати Жюліана цим кістяком, цими ногами, мов чоботи-скороходи... У неї на грудях ростуть чорні волосини, як у чоловіка. А проте погляньте на мою справедливість і моє серце: гадаю, я відступилася б від Діни, яка чарівна, але якій, зрештою, байдуже, заради того, щоб захистити це кохання, таке ж іспанське, як і палке, і

нещасливе. Хочете, я вам скажу, — ми ж розмовляємо, чи не так? А все, що я вам про це кажу, — це як аналітик, як шукач людських документів: коли я опиняюся серед собі подібних, то не можу втриматися, щоб не порпатися в них так, як дозволяє моя проникливість, а коли мої припущення підтверджуються, що буває часто, я не досить стала. Це щоб сповістити вам, що, якби я захотіла, я кинула б цього милого пана Жюліана до своїх ніг одним лише знаком, одним поглядом. Адже ми завжди розуміємо одне одного менш ніж із півслова, і я гадаю, що цей чоловік [Між рядками: він уважно читав Бальзака, який вельми витончує почуття в людей і без того розумних], майже видатний, цінує в усіх подробицях дивну вдачу вашої бідолашної хворої. Шкода, що я не можу перевірити цю гіпотезу; з його боку боятися нема чого, він знає, що про це не варто й мріяти, та й він — людина із заліза. Я розповідаю вам це без страху видатися смішною, бо, зрештою, мені [замазано] до цього байдуже, окрім хіба маленького лоскоту самолюбства, що його дають такі речі... Це втішно, чи не так: кажеш собі — ось чоловік, якого шукають кілька жінок, а мені досить було б подати йому знак... [замазано: нерозбірливо, помилка]... і маєш дурнуватий вигляд. Даремно я поділилася з вами цими злетами думки; серед вас, безперечно, є дурні, які вже не дивитимуться на мене з батечком Родольфом, як раніше, і припишуть мої судження про його огидну майбутню-неминучу дружину якійсь жіночій ревності. Це підводить мене до того, щоб сказати вам: почуття, яке збудив був вигляд Кассаньяка в Палаті десь місяць тому, ослабло, тобто чоловік дочки Акара (Жулії) повернувся до своєї хмари. Та я однаково чекаю миті, коли, за віщуваннями Жюліана й насамперед за моїми снами, ми опинимося віч-на-віч. Само собою зрозуміло, що паную над ситуацією буду я... Йому щойно виповнилося тридцять вісім, цій тварюці, 2 грудня. Напад скромності! Бідолаха ні про що не здогадується, він цінує в мені мистецький бік як митець — і годі. Присягаюся вам, що це моя чиста думка.