П'ятниця, 16 вересня 1881

Попрощавшись із Сен-Аманом і Божидаром, ми виїхали в четвер уранці; ніч треба було перебути в Байонні, але ми воліли Бордо, де Сара давала виставу. Тож ми взяли два балконні крісла за п'ятдесят франків, і я побачила «Даму з камеліями».

На жаль, я не все чула, бо сиділа далеко, але... та й до того ж була дуже стомлена. Тільки ж про цю жінку стільки наговорили, що я й сама не дам ради своїм враженням. Мені заздалегідь здавалося, що вона все робитиме не так, як усі, тож трохи дивуєшся, бачачи, як вона ходить, говорить, сідає. Я бачила її лише чотири рази: один — шість років тому в «Le sphynx», потім останнім часом знов у «Le sphynx», в «Ернані» та «Чужоземці». До кожного її найдрібнішого руху прикуто незвичайну увагу. Зрештою, не знаю, але, гадаю, вона чарівна.

А що напевно — то це що Біарріц гарний-прегарний. Море цілий день було чарівного відтінку. Такі тонкі сірі тони!

У нас уже сталася сварка з мамою і тіткою. Я розумію, що годиться поважати матір немічну, стару, скалічену, всюди її супроводжувати, і той, хто соромився б цього, був би, безперечно, мерзенним створінням. Та мама почувається досить добре, їй сорок років, у неї є кошти, щоб бути пристойно вбраною, а вона виходить у старій чорній шовковій сукні, стоптаних пантофлях, білих бавовняних панчохах і капелюшку з обвислим пір'ям. Рукавички з дірками на пальцях. [затерте слово: Щаслива] подорож... Це було справді жалюгідно: стара чорна туніка, розпорена з одного боку (пошита в якоїсь дешевенької кравчині з дуже дешевого шовку), без капелюшка, без рукавичок — отак вона й виходила на вокзалах.

Поставте поруч мене, із моїм рішучим виглядом і моєю елегантністю, — і погляньте, на що це схоже. Мені доводиться влаштовувати сцену й клястися, що я не вийду, поки вона не вдягнеться
як слід, або ж що сама завжди вдягатиму найстарішу зі своїх суконь.

Ах! як сумно сваритися через такі дрібниці... та що ж ви хочете, щоб я робила.

Примітки

«Дама з камеліями» (La Dame aux camélias, 1852) — п'єса Александра Дюма-сина, одна з найуславленіших ролей Сари Бернар.
«Le Sphinx» («Сфінкс», 1874) Октава Фейє; «Ернані» (Hernani, 1830) Віктора Гюго; «Чужоземка» (L'Étrangère, 1876) Дюма-сина — усі вони ключові у репертуарі Бернар.