❦
Середа, 27 липня 1881
Я принесла Жюліанові задум картини, від якого він не в захваті; зрештою, він тільки те й робив, що говорив про моє здоровʼя. Дві години поспіль і без жодної поблажки; здається, це серйозно... Доводиться повірити, бо ж два місяці лікування не дали жодного поліпшення. Я й сама знаю, що це серйозно, що мені кепсько, що я вʼяну... Хоч і не вірячи в такі жахливі речі... Брезло дістала свою відзнаку1, вона має замовлення. Пані Картрайт, яка дуже їй протегує і в якої вона познайомилася з головними митцями, замовила в неї свій портрет на наступний Салон...Mercredi 27 juillet 1881J’ai porté à Julian un projet de tableau dont il n’est pas fou, du reste il n’a fait que me parler de ma santé. Pendant deux heures et sans ménagement aucun, il paraît que c’est grave... Il le faut bien croire puisque deux mois de traitement n’ont amené aucune amélioration. Je le sais moi-même que c’est grave, que je vais mal, que je m’étiole... Tout en ne croyant pas à de si horribles choses ... Breslau a eu sa mention, elle a des commandes. Mme Cartright qui la protège beaucoup et chez laquelle elle a connu les principaux artistes lui a commandé son portrait pour le salon prochain...
Вона вже продала три-чотири речі. Словом, ось вона й вибилася в люди. А я?
Elle a déjà vendu trois ou quatre choses. Enfin la voilà lancée. Et moi ?
А я сухотниця. Жюліан намагається мене залякати, щоб змусити лікуватися... Я б лікувалася, якби довіряла! Це похмуро в мої роки! Жюліан таки має рацію: за рік я побачу, як я змінюся, тобто від мене вже нічого не лишиться. Сьогодні я ходила до Коліньйон... вона скоро помре, ось хто змінився. Розалі мене попереджала, але я заніміла... Сама смерть. А ще в кімнаті запах дуже міцного бульйону, який дають хворим... Це жахливо. Цей запах і досі в мене в ніздрях. Бідолашній Коліньйон я принесла білого мʼякого шовку на сукню та фіш, який мені так подобався, що я вагалася пʼять хвилин і зважилася на цю величезну жертву з лихою думкою, що небо мені це відшкодує. Ці розрахунки знищують усю заслугу. Чи бачите ви мене слабкою, виснаженою, блідою?
Et moi je suis poitrinaire. Julian tâche de m’épouvanter pour me forcer à me soigner... Je me soignerais si j’avais confiance ! C’est lugubre à mon âge ! Il a bien raison Julian, d’ici un an je verrai comme je serai changée, c’est-à-dire qu’il n’en restera plus rien. J’ai été voir Collignon aujoud’hui... elle va mourir bientôt, en voilà une qui est changée. Rosalie m’avait prévenue mais j’en suis restée saisie... La mort elle-même. Et puis, dans la chambre une odeur de bouillon très fort que l’on donne aux malades... C’est horrible. J’ai cette odeur encore dans les narines. La pauvre Collignon je lui ai porté de la soie blanche et molle pour une robe et un fichu qui me plaisait tant que j’ai hésité cinq minutes et me suis décidée à cet immense sacrifice pour la mauvaise pensée que cela me sera remboursé par le ciel. Ces calculs enlèvent tout mérite. Me voyez-vous faible, décharnée, pâle ?
Вмирущою, мертвою? Хіба ж це не страхіття, що... воно отак діється... Але принаймні, помираючи отак молодою, викликаєш жаль у всіх. Я й сама зворушена, думаючи про свій кінець... Ні, це видається неможливим. Ніцца, шістнадцять років, три грації2, Одіффер, Рим, божевілля Неаполя, Кассаньяк, живопис, честолюбство, нечувані надії — і скінчити в труні, нічого не зазнавши, навіть кохання! Я ж казала, не можна жити, коли ти така, як я, а обставини такі... як ті, що сформували моє життя. Жити означало б мати забагато.
Mourante, morte ? N’est-ce pas une chose atroce que... cela se passe ainsi... Mais au moins en mourant jeune comme cela on inspire de la pitié à tout le monde. Je suis moi-même attendrie en pensant à ma fin... Non cela ne paraît pas possible. Nice, seize ans, les trois grâces, Audiffer, Rome, les folies de Naples, Cassagnac, la peinture, l’ambition, les espérances inouïes et pour finir dans un cercueil sans avoir rien eu, pas même l’amour ! Je l’avais bien dit, on ne peut pas vivre quand on est comme moi et que les circonstances sont comme... celles qui ont formé ma vie. Vivre ce serait trop avoir.
А проте трапляються долі божевільніші й казковіші за ту, про яку я мріяла.
Pourtant on voit des fortunes plus folles et plus fabuleuses que celle que j’ai rêvée.
Ах! хоч би якого горя зазнавати, у ньому криється насолода. Я мала рацію: нестерпні лише страждання враженого самолюбства, ці не криють у собі нічого і гірші за смерть. Але все інше! Ах! Боже, смерті, любовні розпачі, розлуки! Та це все одно життя. Ось я мало не плачу, я майже вірю, що помру, я напевне знаю, що ослабла, що я немічна, — що ж, на це я не нарікаю. Але мої прикрощі... а тепер ще й Брезло, та Брезло — це ще один тягар. Усюди відбита із втратами, переможена.
Ah ! quelque chagrin que l’on éprouve, il renferme une jouissance. J’avais bien raison, il n’y a d’atroce que les douleurs d’amour-propre, celles-là ne renferment rien et sont pires que la mort. Mais tout le reste ! Ah ! Dieu, morts, désespoirs d’amours, absences ! Mais c’est la vie quand même. Me voilà sur le point de pleurer je crois presque que je vais mourir, je sais pour sûre que je suis affaiblie, infirme, eh bien je ne me plains pas de cela. Mais mes ennuis... et puis Breslau à présent, mais Breslau c’est un accablement de plus. Partout repoussée avec perte, battue.
Що ж, тоді смерть! і ходімо читати «Даму з камеліями»3, мріючи, що я граю цю роль із таким талантом, що Сара Бернар стає поломийкою.
Eh bien la mort alors ! et allons lire « La dame aux camélias » en rêvant que je joue ce rôle avec un talent tel que Sarah Bernhard devient laveuse de parquet.
Примітки
Почесна відзнака («mention»): нагорода щорічного паризького Салону. Луїза Брезло (1856–1927) отримала свою першу салонну відзнаку 1881 року. ↩
Три грації: дівоче товариство, яке Марі заснувала в Ніцці в травні 1876 року і членкині якого взяли імена трьох грацій (059.0690). ↩
«Дама з камеліями» (1848): роман Дюма-сина (інсценований 1852 року) про Маргариту Ґотьє, сухотну куртизанку, яка жертвує своїм коханням; цю роль грала Сара Бернар (1844–1923). ↩