Понеділок, 25 липня 1881

У вагоні. Ми виїхали з Берліна опівдні, пробувши там лише п'ять годин, але ці докладні розповіді потім! Якщо вже я завдаю собі клопоту й розваги писати олівцем за всіх цих поштовхів, то потім доведеться переписувати пером. Це щоб сказати вам, що воно починає [чотири рядки, написані олівцем, нерозбірливі] Та що ж — захоплення... Від першої до п'ятої воно мене таки тримало, і Бог знає, яким негарним я знайшла того славного архангела, що виконує обов'язки секретаря французького посольства в Берліні. У нього майже не лишилося волосся на маківці, але те, що зосталося на скронях та потилиці, чудово закучерявлене, а ще тонкі риси й довге худе тіло, чарівні вуста. Це майже несподівано. Зрештою, я вже геть не знаю, від чого це залежить, може, від того, що він щойно знайшов мене осоружною, або закоханий в іншу жінку... Словом, від першої до п'ятої, майже до шостої, а може, і в цю мить, що зараз сьома, я мрію про неможливі речі. Тобто, склавши собі невеличкий роман, я дійшла до тієї миті, коли мені закортіло поцілувати цього такого пристойного юнака, треба додати, що в моїй історії я мала вийти за нього заміж, але байдуже, припускати поцілунки до шлюбу — цього я ще ніколи не припускала...
Словом, від першої до п'ятої й далі я шкодувала, що не можу здійснити цю мрію, бо я цього не можу. Що сказали б там, у Росії, і навколо мене, якби я отак скінчила? Бо вони не розуміють речей, вони воліють жахливого титулованого реакціонера, який не матиме іншої кар'єри, крім салонів... Ось я й приречена або на справді гарний шлюб, або на того жахливого реакціонера. Що ж до Жері — про це й думати годі! Тепер вони кажуть, Олександр, Поль, його дружина тощо.
— А що ти робитимеш, якщо покохаєш зовсім простого чоловіка? І тоді вони сказали б мені: ось бачиш, це й сталося. Ось бачиш, кохання — це все.
Ось вона, незламна Марі, яка вчинила, як усі... А щоб добре відіграти, вони ще додадуть, що це чарівний хлопець із гарним майбутнім. Тьху! Якщо такі міркування тебе спиняють, дитя моє, то це означає, що ти не тримаєшся за це хворобливо. Цілком із вами згодна, але навіть якби я й трималася, то не думаю, що пожертвувала б марнославством заради кохання. Зрештою, це минуло... але впродовж кількох годин... я нещодавно говорила про страждання; що ж, упродовж кількох годин я припускала думку, що могла б через нього страждати...
Зовсім не так, як із великим бонапартистом; щодо того я спокійна й терпляча, наче була б певна... Дев'ята година. Так, Жері був би цілковитим фіаско в моєму краю... Тож я шкодую за ним, як за чимось неможливим. У цьому я дуже мало переймаюся думкою згаданого Жері... Я притримую її, гадаю, лише на той випадок, що я зробила б, якби ця лагідна досконалість визнала мене чарівною й завітала б сказати мені це попри мій великий посаг.
А втім, усе це важить мало, бо ж мені про це й думати не варто.